UA
RU

Я — антифеминистка. Истории девушек, которым не нужны равные права

Редагувати переклад

 

 

Весь март Marie Claire пишет не о женской красоте и устаревшем празднике 8 марта, а в первую очередь о феминизме во всех его проявлениях. Мы уже рассказывали истории девушек, которые выступают за равные права и возможности для обеих полов и называют себя феминистками.

 

 

Но сегодня мы решили показать другой взгляд на роль женщины в обществе и собрали истории молодых девушек, которые не признают феминизм, считают, что все его догмы навязаны, а само движение убивает «женственность». 

 

 

*Дисклеймер: мнение редакции может не совпадать с мнением героинь. 

 

 

Я — антифеминистка. Истории девушек, которым не нужны равные права-Фото 1

 

 

Олександра

 

 

Я — антифеміністка, тому що не погоджуюсь з нав’язуванням феміністичних нормативів.

 

 

Відповідь наче очевидна та проста, але її, на жаль, багато хто не розуміє. Нам не потрібна «альтернативна ідеологія» задля того, щоб заперечити фемінізм, який, у свою чергу, має виключно ідеологічну та політизовану основу.

 

 

Я зростала в доволі прогресивній сім’ї. Принаймні мене виховували в критеріях сучасності, в якій такі фундаментальні основи життя жінки як шлюб вважались другорядними. Мені переповідали те, чим був і залишається насичений інформаційний простір: кар’єра, «незалежність», свобода вибору. Із 17 років я почала жити окремо від батьків та здобувати освіту. Саме ця «свобода» призвела до кризи самоідентифікації та неспроможності відтворити своє майбутнє.

 

 

Я така не одна, цей шлях до тотальної розгубленості в світі проходять більшість дівчат. Всі вони відчувають гостре непорозуміння зі світом, шукають відповіді на прості запитання та намагаються «віднайти себе». Ці пошуки тривають десятиліттями, дівчата рвуть на собі волосся та запивають журбу вином. З кожним роком криза поглиблюється, а відповідь так і не знаходиться, бо її від нас просто приховують.

 

 

Я — антифеминистка. Истории девушек, которым не нужны равные права-Фото 2

 

 

Ти ніколи не зрозумієш ступінь нав’язування жінкам конкретної феміністичної моделі поведінки, допоки не спробуєш вирватись з-під неї та не знайдеш можливість подивитись «зі сторони».

 

 

Феміністки найчастіше розповідають про те, що якесь ефімерне архаїчне суспільство примушує жінок жити «старими цінностями» та «обмежує в свободі». Проте саме фемінізм обмежує жінок тим, що намагається все нормалізувати, прописати й переписати. Сьогодні вони визначають який атрибут міжстатевих стосунків є нормою, а який — «старим» та дискримінаційним. І, звичайно, що вся їхня діяльність зводиться до знецінення подружнього життя, вірності сім’ї та жіночої природи. Якщо ця загроза здається вам чимось абстрактним, то ви можете вже зараз оцінити «здобутки» фемінізму.

 

 

Вони приховуються за риторикою про «побутове насилля», хоча насправді пропонують тільки посилити контроль над життям жінки зі сторони держави або різних інституцій суспільства. Проблема захисту жінок наразі дійсно надзвичайно важлива, але причиною того стала як раз емансипація та руйнування сімейних зв’язків.

 

 

Раніше жінок захищали чоловіки в сім’ї: батько, брати, її чоловік після одруження та її сини. Звичайно, що бували поодинокі випадки побутового насилля, як і будь-якого насилля в будь-якій сфері життя, але саме зараз жінку залишили самотньою в світі, бо «не прийнято» жити з батьками, «не прийнято» виходити заміж умовно до 25, а чоловікам взагалі «не прийнято» довіряти, матері на очах доньки можуть зухвало принижувати чоловіка, її батька.

 

 

Я — антифеминистка. Истории девушек, которым не нужны равные права-Фото 3

 

 

Відповідно критичний рівень розлучень, батька часто немає поруч з донькою, низька народжуваність, відсутні брати в сім’ї, побутові складнощі сім’ї та пошуку чоловіка, що всеціло поклали на розгублених молодих дівчат.

 

 

Завдяки фемінізму, всі тепер знають такі соціологічні терміни як «дискримінація», наприклад. Проте мало хто розуміє, що одна з найбільш пригнічених жіночих груп в нашій цивілізації — це жінки, які сповідують так звані «традиційні цінності», а особливо християнки. Я можу дуже довго перераховувати випадки утисків дівчат «традиційного світогляду» на різних рівнях. Починаючи від оточення та соціальної оцінки, коли подібні дівчата висміюються та цькуються. Їх вважають «дурепами», «овуляшками», «утриманками» та «неспроможною чогось досягти». Створюється ілюзія, що жінка не може добровільно відмовитись від нічних клубів, кар’єри в офісі, футболок з феміністичними лозунгами та хотіти народжувати більше за одну дитину від того чоловіка, якому вона буде вірна все життя. Будь-хто поза феміністичної оптики та не одобрює її догми — «недалекий», «тупий», «нічого не розуміє», «соціальний непотріб».

 

 

Навіть якщо жінка може мати значно більший життєвий досвід, але не оцінювати фемінізм позитивно — усілякі молоді дівчата з кольоровим волоссям не будуть зважати на її думку та спишуть у «неправильні жінки». Багато хто знає про такий термін як «слатшеймінг», але по моїм власним спостереженням цнотливість висміююєтьчя частіше за нерозбірливість в статевих зв’язках, хоча саме остання створює значно більше загроз як фізичному здоров’ю дівчини, так і емоційному.

 

 

Я можу зізнатись, що мої передбачення подальшого розвитку суспільства та жіночої ролі в ньому доволі песимістичні. Можливо, я зміню свою думку за декілька років, але наразі висновки невтішні.

 

 

Дівчатам важко залишатись жіночними в емансипованому суспільстві, коли від нас постійно вимагають бути «сильніше» тільки згідно феміністичних параметрів. 

 

 

Тому ми гуртуємось. Феміністки забрали у жінок поняття «сестринства» та переписали його у власному політизованому розумінні активізму та маніфестацій. В «Сестринстві святої Ольги» ми сповідуємо істинне «сестринство» — ми не подруги, з якими ходять по крамницям, і не політична платформа для місцевих виборів. Натомість ми підтримуємо одна одну, допомагаємо молитвами й порадами, розділяємо тягар сучасності та непорозуміння зі світом. Звичайно, що ми маємо певну «громадську діяльність» — іноді у форматі акцій проти феміністичних акцій, а також знаходимо своє призначення в благодійності та волонтерстві.

 

 

Ми зустрічаємось з різними молодими дівчатами, які хотіли почути цю «альтернативу» про жіночність. Важко повірити, але ми живемо в таких реаліях, коли дівчата хотіли б почути: «ти хочеш одягати сукні, кохати одного чоловіка, бути йому вірною, народжувати дітей, займатись доглядом за своєю вродою — це нормально, це не робить тебе «тупою», або «неосвіченою».

 

 

Не буду приховувати, що на мої погляди суттєво впливали чоловіки та церква. Не вважаю за потрібним цього соромитись, адже мені пощастило, саме через них я віднайшла ті самі прості відповіді на прості запитання, відчула себе захищеною та сповнилась метою свого існування.

 

 

Я — антифеминистка. Истории девушек, которым не нужны равные права-Фото 4

 

 

Дарья

 

 

Для меня всегда было удивительным то, насколько могут преуспеть девушки в погоне за прогрессивностью.

 

 

Вплоть до того, что мужчины стали чувствовать себя чуть ли ненужными. Как известно, все начинается с малого. С малого начинается и феминизм. Современность такова: феминизм уже давно перерос из «борьбы за равноправие» в агрессивную форму доминирования: медиа, высокая мода, кинематограф, дошло даже до каких-то глупых феминитивов — все это побочный эффект женского напорства.

 

 

Я выросла в небольшом, но очень теплом сердцу городке на юге Украины. Что интересно, его называют «город невест» и семейные ценности всегда стояли на первом месте среди наших земляков — как женской половины, так и мужской. То ли воспитание, то ли теплый климат, располагающий на открытость, привносят свои коррективы.

 

 

Я — антифеминистка. Истории девушек, которым не нужны равные права-Фото 5

 

 

Сила женщины в ее слабости — это не клише и не стереотип, это заложено природой, это естественно.

 

 

Я и подумать не могла, что стану жертвой шейминга со стороны прогрессивных ребят, потому что в разговоре я обмолвилась о том, что у меня отсутствуют какие-либо амбиции, чтобы строить карьеру и быть «признанной в обществе». В том, что мой выбор — это забота о семье и семья в принципе. Факт остается фактом: феминизм здорово обработал восприятие молодого поколения, потому что те, кто считают иначе, прессуются и высмеиваются. Я не поощряю вражду и агрессию, в корне всего должны быть любовь и доброта. Меня совсем не вдохновляют воинственные, мужеобразные женщины, строящие «карьеру» наравне с мужчинами в погоне за «признанием». Сила женщины в ее слабости — это не клише и не стереотип, это заложено природой, это естественно.

 

 

Моя деятельность никак не связана с перегрызанием глоток ради успеха, я отхватила более лакомый кусочек — бьюти-сферу. Конкуренция присутствует, но я подхожу к этому проще — мне нравится делать девочек красивее. Безумно вдохновляет, когда девчонки становятся счастливее благодаря моему навыку. К тому же, это куда лучше офисного режима и постоянных дедлайнов и стрессов.

 

 

Феминизм — это как гладить любимого котика против шерсти: приятного мало.

 

 

Я — антифеминистка. Истории девушек, которым не нужны равные права-Фото 6

 

 

Мар’яна

 

 

Незаміжня, без дітей. Працює вчителем, викладає історію в одній зі шкіл Київщини

 

 

Я антифеміністка, бо я не терплю брехню і маніпуляції, особливо коли це стосується половини населення людства.

 

 

Мені зовсім не імпонує псевдогуманістична риторика із марксистським поділом людей на пригнічених і тих, хто пригнічує. Також феміністки лише в теорії говорять про свободу вибору, а на практиці негативно ставляться до вибору жінок реалізувати себе в сім’ї чи церкві.

 

Сьогодні дуже непросто говорити про фемінізм як про щось цілісне. Існує дуже багато напрямків цього руху, проте найбільшою популярністю наразі користується інтерсекційний. Він включає в себе не лише дискурс щодо жінок, але й інших «пригнічених» груп (нацменшин, людей з інвалідністю, гомокексуалістів, наркоманів тощо). Цей напрямок є класикою «третьої хвилі» фемінізму та найбільш яскраво демонструє неомарксистські витоки мейнстрімного трактування прав людини.

 

 

Я — антифеминистка. Истории девушек, которым не нужны равные права-Фото 7

 

 

Я виросла в християнській протестанській родині та з дитинства знала, що чоловік має бути головою в родині, а дружина — його помічницею.

 

 

Мені було цілком природньо прийняти той факт, що жінки й чоловіки мають різні функції та покликання. Проте, на відміну від феміністичних стереотипів, ніхто й ніколи не говорив мені про неповноцінність чи обмеженість жінок. Навпаки, батьки та церква давали максимум можливостей для розвитку та реалізації талантів, за що я їм дуже вдячна.

 

Я не можу сказати, що колись стала антифеміністкою. Скоріше ці погляди були в мене завджи, просто раніше не так часто стикалася з фемінізмом, а тому не мала великої потреби йому протистояти. А власне називати себе антифеміністкою стала років два тому, коли приєдналася до «Сестринства святої Ольги».

 

Антифемінізм — це не окремий світогляд чи політична доктрина. Саме слово вказує на те, що мова йде про спротив феміністичному способу життя, який стає мейнстрімним і розділяє суспільство навпіл, сіє зневагу та ненависть до батьків, чоловіків, братів… Таким чином антифемінізм лише звертається до цінностей загальних і конструктивних, які зазвичай називають вічними. Найперше, це віра, сім’я, любов, повага, єдність поколінь і традицій тощо.

 

Всі ці можливості є, проте жінки не поспішають ними скористатися, бо не так багато з них хочуть реалізовувати себе у традиційно чоловічих сферах. І це нормально. Рівність можливостей і рівність результатів — не одне й теж. Ніщо так не свідчить про різницю інтересів та амбіцій чоловіків і жінок як вибір сфери діяльності. Говорити тут про якесь інституціоналізоване пригнічення (на що феміністки постійно наголошують) абсурдно, адже будь-яка компанія має на меті отримання прибутку і вигоди, а тому надавати преференції якійсь статі без об’єктивних на те причин нерозумно.

 

Найчастіше під цим формулюванням спливає тема абортів. Тут все просто: її тіло — її діло лише доти, доки це лише її тіло. Переривання вагітності однозначно вбивство, до того ж цинічне, бо помирає дитина, яка не здатна себе захистити. Вбивати ненароджених дітей — це гріх, навіть якщо хтось не вважає їх людьми до народження. Будь-яка людина проживає певний відрізок життя в утробі матері та це не означає, що всі ті місяці до народження людини не існувало. Свого часу ще Рональд Рейган сказав: «За легалізацію абортів виступають ті, хто вже народився».

 

 

Найкраще місце для жінки —  бути поруч із коханим чоловіком. В Біблії неодноразово жінка названа помічницею чоловіка і це повністю відображає натуральний порядок речей. Подружжя складається з чоловіка і жінки, які не є однаковими, але доповнюють один одного. Тому в кожного з них є своя роль— не краща і не гірша, просто своя.

 

 

Я — антифеминистка. Истории девушек, которым не нужны равные права-Фото 8

 

 

Анастасія

 

 

Навчається філософії у Харкові 

 

 

колись я вибрала саме цю спеціальність, бо вона здалась мені найбільш наближеною до жіночності серед усіх інших. Тут я лише й займаюсь тим, що читаю книжки і мрію, тож можна сказати, що не помилилася.

 

 

До навернення в християнську віру, я дивилась на фемінізм досить скептично, і тільки після остаточно зрозуміла причину свого сумніву:

 

 

Я — антифеминистка. Истории девушек, которым не нужны равные права-Фото 9

 

 

Фемінізм — це своє про величезне «Я», а зовсім не про життя.

 

 

Антифемінізм — це не філософія і навіть не особлива етика — це життя взагалі. В нас немає інституцій і ми не є політичним рухом — ми молимося, живемо не лише жагою якихось «прав», а пам’ятаємо про свої обов’язки. 

 

 

Моє дитинство і юність пройшли у спілкуванні з людьми, для яких фемінізм — абсолютна норма. Навіть засуджуючи певну агресивність представниць руху, більшість людей погоджувалися з тим, що самореалізація — це архіважливо, бо «не в архаїчному суспільстві живемо». Тож те, що я думаю інакше, не було прийнято від початку, але я радію цьому, бо свобода — це загалом дуже аристократична річ. У антифеменісток немає єдиної стратегії про те, де повинна знаходитися жінка, ми не КПРС (Комуністична партія Радянського Союзу, прим. ред). Тож жінка може працювати і реалізовувати себе, але значно важливіше, в чому її мета: вона хоче своєю працею служити Богу та близьким чи жити тільки заради власної втіхи?

 

 

Жінка може робити зі своїм тілом що завгодно (на те Богом їй була дана воля), але знову ж таки виникає питання: в чому її мета? 

 

 

Статьи по теме