Євген Клопотенко: «Якщо мова — це ДНК народу, то національна кухня — її душа»

Євген Клопотенко - це не просто великий кулінар, а й людина з невгамовною енергією, яка всю її направляє на популяризацію української кухні. У рамках теми місяцю, присвяченій кар'єрі, ми поговорили з Євгеном про ресторан української кухні "Сто років тому вперед", соціальні проєкти та big dream. 

— В минулому у вас було багато проєктів, але зараз, наскільки я розумію, ви сконцентрували свою енергію на ресторані української кухні «Сто років тому вперед». Чим цей проєкт відрізняється від інших?

— Насправді зараз у мене більше проєктів, ніж коли б то не було. Разом з командою ми розвиваємо ряд напрямків. Всі вони існують заради одного — покращити культуру харчування в країні. 

Наприклад, сайт klopotenko.com займає провідні позиції в сегменті сайтів кулінарної тематики. Зараз нас не дивують цифри в півтора мільйона унікальних користувачів на місяць, і це неймовірно тішить, адже це показник того, що українці все більше готують вдома. Ми розвиваємо YouTube канал, соціальні мережі. Окремий напрямок — це моя медійна діяльність, мене часто можна побачити на центральних телеканалах. Я продаю свій мерч. Ми відкрили ресторан української сучасної кухні, і вибір цього формату не випадковий. Спробуйте вгадати, чому саме українська їжа? Правильно, для того, щоб показати українцям, що у нас класна національна кухня, якою не тільки можна, але й потрібно пишатися. Нове шкільне харчування і Нова кулінарна освіта (проєкт, який ми тільки починаємо у співпраці з МОН) також спрямовані на поліпшення культури харчування. Незабаром виходить моя друга книга, про це ви незабаром дізнаєтеся. Разом з цим, я вирішив більше говорити про українську національну ідентичність.

Читайте також: ЗДОЛАТИ КАРПАТИ: ЯК БІГУН-МАРАФОНЕЦЬ ПІДКОРЮВАВ УКРАЇНСЬКІ ГОРИ

— Розкажіть про це, і чому ви вирішили підняти цю тему?

— Це можна називати по-різному — моєю соціальною місією або якось інакше. Але по факту, це просто те, що є в мені, моя ключова ідея. І це все одно буде вириватися назовні, чим би я не займався. Просто не можу це описати інакше.

Внутрішньо я відчуваю, що це дуже важливий момент, адже це те, що об’єднує нас як націю. На перший погляд, може здатися дивним чому я займаюся цим, адже я кулінар. Де кулінарія, а де національна ідентичність? Ці речі ближче, ніж здається. Не дивно, що одним з найважливіших аспектів для мене є їжа. Тому відвідуючи країни, особливу увагу я звертаю на національну кухню і ставлення до неї у локальних жителів. З впевненістю можу сказати, що якщо ви хочете побачити гордого італійця, розкажіть йому про те, наскільки смачну пасту роблять в його місті. Італійці, французи, іспанці, болгари, данці… Є дещо, що об’єднує їх усіх — це щира любов, гордість і обізнаність про власну, національну кухню. Рецепти, як звичаї, передається з покоління в покоління, несучи потужну енергетику з минулого в сьогодення.

Недарма в радянські часи влада намагалася знищити й переписати нашу історію, мову і національну кухню. Я не вірю в подібні збіги. От скільки страв національної кухні ви знаєте? Скільки з них можете назвати прямо зараз, без допомоги Google? Ці питання я задаю майже в кожному місті, в якому виступаю. Як думаєте, скільки назв страв зазвичай я чую у відповідь? 20? 15? 10? П’ять. Причому пару з них не є історично українськими. Однак, головне навіть не це. Головне те, з яким виразом обличчя українці говорять про національні страви. Складається таке враження, що люди трохи соромляться і цураються свого. Я розумію, чому так сталося, і хочу це змінити.

Упродовж віків поневолення, а потім радянських часів, у нас з’явився комплекс неповноцінності. Нам говорили, що ми гірші за інших, гірше в тому, гірше в цьому… Нам повторювали ці слова століттями, і коли так відбувається, можна повірити у що завгодно. Ми звикли до того, що будь-яка річ, привезена з-за кордону краща за ту, яка зроблена в Україні. Не за фактом, а просто тому, що з-за кордону. Мовляв, там краще, а у нас гірше. А реальність така, що все мало не навпаки. Ми навіть не уявляємо, які ми круті, і яка крута у нас кухня. Це спадщина, яке дана нам нашими предками, потрібно тільки відродити її.

Якщо мова — це ДНК народу, то національна кухня — її душа. Вона несе потужну енергетику і в буквальному сенсі наповнює вас почуттям гордості за Україну. Це я і хочу донести до українців тими способами, які мені доступні.

— Чи можете ви сказати, що перебуваєте на піку своєї кар’єри? Чи попереду чекають нові вершини?

— Не сказав би, що знаходжусь на піку, можливо, вам так здається, спостерігаючи зі сторони. І мені дуже приємно це чути. Але я все ж вважаю, що це лише початок. Я молодий, у мене класна команда і цілий океан енергії. Зараз я готую нові проєкти, деякі з яких для закордонний ринків. Це пов’язано з популяризацією української кухнею не тільки в Україні, а й за кордоном. Я бачу в цьому великий потенціал, велика кількість гостей ресторану «100 років тому вперед» — іноземці, принаймні так було до пандемії. Як тільки це закінчитися і всі зможуть приїжджати до нас без додаткових обмежувальних заходів, все буде як і раніше. Але мова не про це. Я часто виходжу в зал і бачу реакцію гостей. Їх непідробні, справжні емоції, які вони показують, для мене важливіше слів. Я відчуваю інтерес до нашої національної кухні за кордоном, і вірю, настане час, коли Україну будуть асоціювати не тільки з революцією і відомими спортсменами, але і з однією з найбагатших національних кухонь. Так що, я б сказав, що перебуваю лише на порозі нових звершень.

Читайте також: ОСНОВАТЕЛЬ ПЕКАРНИ GOODBREAD: «ЛЮДИ С ОСОБЫМИ ПОТРЕБНОСТЯМИ НИКАК НЕ МОГУТ СЕБЯ РЕАЛИЗОВАТЬ И ЗАЩИТИТЬ»

— Чи допоміг вам особистий бренд домогтися успіху в бізнесі? Що довелося освоїти, щоб запустити масштабний проєкт «Сто років тому вперед»?

— Особистий бренд — це класна тема, найкраще про це може розповісти директор моїх проєктів — Олександра Фідкевич. Але якщо коротко, то так, особистий бренд безумовно грає свою роль, проте не все будується на цьому. Ресторанний бізнес — це для божевільних. Поставте це питання будь-якому ресторатору, і він, швидше за все, відповість вам те ж саме. Це дуже приємне, душевне, але все ж божевілля. Можна проходити курси, вчитися у кращих рестораторів, практикуватися, але ти ніколи не зрозумієш, що таке бути ресторатором, поки не відкриєш свій заклад. Я кожен день вчуся чомусь новому, і не перестаю дивуватися. Хоча нашому ресторану вже понад рік, більшість бізнес-процесів налагоджені, але все одно, буквально кожен день я дізнаюся щось нове і вчуся розв’язувати нові питання. Це складно і приємно водночас. Не можу пояснити інакше, ресторатори мене зрозуміють.

— Ви вважаєте себе авантюристом? Що допомагає збалансувати тягу до експериментів і бажання мати стабільність (наприклад, у фінансовому плані)?

— Звичайно, авантюризм — це моє друге ім’я. Ну, може третє. Суть в тому, що якщо ти хочеш чогось добитися в житті, потрібно ризикувати. Так чи інакше, але все ж життєво необхідно експериментувати, шукати щось нове, нові підходи… Без цього не обійтися, і це частина моєї життєвої філософії. Стабільність — це трясовина, яка затягує. Така пастка, розумієте? Як тільки ви стаєте на шлях тієї ж фінансової стабільності, ви одразу ж починаєте втрачати в цьому плані. Не відразу, потихеньку, але через 10-15 років ви здивуєтеся своєму становищу. Світ дуже швидко змінюється, щоб стояти на місці.

— Вас однозначно можна назвати енергійною людиною: участь в телешоу, майстер-класи, книги, глобальна ініціатива зі зміною харчування в школах, і, власне, кулінарія вимагають багато сил. Як і звідки берете сили?

— Я — це те, що я роблю. Я не можу інакше, це те що в мені. Ось, наприклад, ви, якщо вам дуже-дуже хочеться морозива, і ви не на дієті, ви ж встанете й, обганяючи всіх, підете купувати та насолоджуватися ним. Правда? Ось і у мене так само, тільки замість морозива мої проєкти. Енергія виходить з бажання, в цьому суть.

— Як виглядає ваша big dream?

— Уявімо: Я сиджу на березі Дніпра, в гарному приватному будинку, дихаю свіжим повітрям після дощу… Дістаю телефон і читаю в новинах про те, що Україна увійшла в ТОП-5 фінансово швидкозростаючих країн. Бачу, що на новий рік всі їдять наші, українські страви: Шпундру, Верещаку, Тетерю… Коли я підходжу і запитую у дітей про «Олів’є», вони не знають, що це таке і здивовано дивляться на мене. У школах українська їжа. Наша збірна стала переможцем Чемпіонату світу з футболу. В цілому, як ви зрозуміли, моя big dream пов’язана з Україною. В кінцевому підсумку ми зможемо поліпшити культуру харчування і культуру України загалом.

Фото: Влад Нагорний