«Я наче була частиною оркестру, де Коппола – диригент»: ексклюзивне інтерв’ю Наталі Еммануель напередодні прем’єри «Мегалополісу» - Marie Claire - жіночий журнал

Місандея, віддана служниця Денеріс Тарґаріен з «Гри прстолів», геніальна хакерка Рамзі з «Форсажу», а тепер – ще й виконавиця головної жіночої ролі у найамбітнішому фільмі самого Френсіса Форда Копполи «Мегалополіс». Все це – про Наталі Еммануель, що має рідкісну акторську здатність однаково комфортно почуватися як у світі артхаусу, так драматичних серіалів, ба навіть бойовиків.

Photo Credit: Courtesy of Lionsgate

«Мегалополіс», який виходить в кінотеатрах України, включно з IMAX, 26 вересня – це унікальний проєкт одного з найвидадтніших режисерів сучасності. Над його ідеєю режисер «Хрещеного батька» та «Апокаліпсис сьогодні» працював цілих 40 років, а у створення фільму вклав власні $120 млн, які отримав від продажу кількох своїх виноградників і виноробні.

У цьому проєкті – візуально вражаючій фантастичній антиутопії – Коппола проводить паралелі між Давнім Римом і нашим часом, доходячи висновку, що зараз суспільство потерпає від тих самих проблем, що й тисячоліття тому.

У центрі сюжету – Цезар Катіліна (Адам Драйвер), геніальний архітектор та митець, який вміє зупиняти час та бачити крізь виміри. Він мріє створити утопічний Мегалополіс на руїнах занедбаного і корумпованого Нового Риму, у якому вгадується Нью-Йорк. Катіліна – частина Нового Риму, проте його гнітить питання: чи суспільство, в якому він живе, насправді гідне порятунку?

Окрім Адама Драйвера, у фільми задіяний цілий пул топових акторів: Джанкарло Еспозіто, Обрі Плаза, Шайя ЛаБафф, Лоуренс Фішборн, Джейсон Шварцман, оскароносні Дастін Гоффман і Джон Войт. Також Коппола запросив долучитися до касту власну сестру, акторку Талію Шайр, відому за роллю Конні Корлеоне з «Хрещеного батька».

Наталі Еммануель зізнається, що спочатку почувалася трохи ніяково у такій серйозній акторській компанії, але додає, що такий досвід однозначно був того вартий. В ексклюзивному інтерв’ю Marie Claire акторка розповіла як проходила проби у «Мегалополіс» на платформі Zoom, чи дійсно, як дехто каже, на знімальному майданчику царював хаос, та чому вона вважає цей фільм справжнім любовним листом до людства.

Photo Credit: Courtesy of Lionsgate

Наталі, весь світ знає вас за «Грою престолів». Після закінчення серіалу ви також знялися у чотирьох частинах «Форсажу». Але у вашій кар’єрі ще не було проєкту такого рівня, як «Мегалополіс», – із настільки зірковим складом і настільки легендарним режисером…

Саме так. І, зізнаюся чесно, тут я вважала себе новачком. Адже поруч – люди, на яких я рівнялася роками, і це було досить лячно. Ці актори – велетні в нашій професії, важковаговики. І я дуже вдячна за те, як ми всі підтримували одне одного протягом усього процесу. Всі були настільки віддані ідеї втілення цієї історії, яка зростала, еволюціонувала і виношувалася в голові Френсіса протягом 40 років.

Зніматися у «Мегалополісі» – це бути частиною оркестру, де він Коппола – диригент. Цей досвід – коли ти служиш баченню геніального режисера – це щось таке, що я ніколи раніше не переживала і, можливо, більше ніколи не переживу.

А як взагалі ви потрапили до цього проєкту?

Це довга історія (Усміхається). Я вперше почула про «Мегалополіс» ще до пандемії: мій агент Ендрю Роджерс з Independent Artist Group звернув на нього увагу, розповів мені і пообіцяв стежити за цим проєктом. І в результаті вже скоро ми зустрілися із Френсісом. Це було доволі невимушено та розслаблено – ми поговорили, випили по чашці чаю. Загалом, це зовсім не відчувалося як прослуховування. Френсіс трохи розповів мені про фільм та персонажку Юлію, котру я мала б зіграти. Навіть дав прочитати сторінку зі сценарію.

Але тоді мене не встигли затвердити: почався ковід, зупинилася вся кіноіндустрія – і «Мегалополіс», звісно, теж.

Вдруге наші шляхи з Френсісом перетнулися вже 2021 року. Я тоді була в Будапешті, де знімалася у головній ролі в горор-трилері «Запрошення». І тоді ми з Френсісом зідзвонилися через Zoom. І саме в Zoom я фактично мала прослуховування на роль. Хоча, знову ж таки, це не виглядало, як звичайні проби. З Френсісом все незвичайно. Ми грали в цікаву гру, де він попросив мене вибрати рядок із пісні, фільму, вірша абощо. Чесно кажучи, зараз навіть не пам’ятаю, що саме я обрала, але він попросив мене промовляти цей рядок у різних ситуаціях. Сказати його як жарт, як погану звістку, або ж так, наче я щойно дізналася найгірші новини у світі, чи навпаки – найкращі. І так знову й знову, в усіляких варіаціях. Ось так ми спілкувалися та пізнавали один одного. А за кілька тижнів – без жодного офіційного процесу кастингу – мені подзвонили та повідомили, що я отримала у «Мегалополісі» головну жіночу роль.

Розкажіть про свою героїню.

Юлія – світська левиця і улюблена донька першого афроамериканського мера Нового Риму Цицерона, якого грає Джанкарло Еспозіто. Коли Юлія закохується у Катіліну, то починає жити наче між двох вогнів. Адже ідеаліст Катіліна зі своїми ідеями справедливої перебудови міста є головним супротивником її батька, котрий навпаки прагне зберегти корумповане статус-кво. Тож Юлія опиняється між двома світами і намагається знайти своє місце в них.

Photo Credit: Courtesy of Lionsgate

Photo Credit: Courtesy of Lionsgate

Дехто каже, що на знімальному майданчику «Мегалополіса» панував справжній хаос. Чи це справді було так?

Хтось каже хаос, я скажу – творчий процес (Усміхається). Так, було багато несподіваних і неочікуваних моментів. І хоча іноді це може бути складно, але це – частина процесу пошуку відповідей. Це створює справді унікальний досвід.

Були дні, коли ти приходиш на майданчик і питаєш себе: «Що ж сьогодні станеться?». Це можна співвіднести зі знайомим кожному відчуттям, коли ти прив'язуєшся до якогось місця, обставин, де відчуваєш себе в безпеці, – і тут раптом треба зробити стрибок у невідоме. Але іноді саме цей стрибок і дає тобі свободу. Це лякає, але й звільняє водночас. Під час знімань у «Мегалополісі» я часто наче знайомилася сама із собою заново – як з акторкою, як з мисткинею, як з людиною. Це завжди корисно – зустрічати себе та просто діяти. Як кажуть: «Відчуй страх, але роби все одно».

Інші актори думають так само, як і ви?

Це треба питати в них (Сміється). Але ми всі на майданчику дуже багато експерементували, і точно відчували від цього спільний драйв. В нас були такі імпровізаційні акторські вправи типу репетицій – і деякі з них увійшли до фільму, оскільки виявилися дуже корисними як спосіб розширити свої акторські межі та відкритися процесу.

У яких сценах це можна побачити?

На жаль, не маю права казати. Але, можливо, коли побачите фільм, то самі зможете вгадати.

Загалом, я багато чому навчилася від спонтанного, грайливого і експериментального підходу Копполи. Те саме стосується й акторів навколо мене, яких я бачила – і спостерігала, як вони роблять і відчувають те саме, що й я.

Цей фільм дуже виходить за межі голлівудських законів, де високо цінується цілісність наративу. Але я відчуваю себе дуже щасливою бути частиною чогось настільки безкомпромісного. Ну і не забуваємо про те, що ми говоримо про одного з найвидатніших режисерів, який може собі таке дозволити.

І я дуже сподіваюся, що в майбутньому зможу працювати з іншими такими ж високошанованими людьми.

Роботу з одним з них – легендарним режисером Джоном Ву – ви вже почали. Адже ви зіграли головну роль у його власному англомовному римейку його ж фільму 1989 року «Найманий вбивця». Розкажіть про цей проєкт.

Він відрізняється від оригіналу по-перше тим, що тут у головній ролі я – жінка, а не чоловік, як це було в першому фільмі. Інше й місце дії – тепер це не Гонконг, а Париж.

Це був дуже цікавий і відповідальний досвід. Адже одна справа – перезняти такий культовий фільм, що саме по собі дуже лякає, адже оригінал неймовірно крутий. Та зовсім інша – перезняти його ще й з тим же режисером, а також і додати культурний зсув, який поєднує східні та західні стилі бойових сцен.

Для мене було честю працювати з Джоном Ву. Він у своїй режисері дуже романтичний: він наче танцює з камерою, і зйомка здається дуже динамічною, ба навіть трохи сексуальною (Усміхається).

Та вернемося до «Мегалополісу». Після світової прем’єри у Каннах думки критиків розділилися: хтось називає цю стрічку пророцтвом генія, хтось – маячнею безумця, хтось прогнозує їй культовий статус, хтось – провал. А як думаєте ви? І про що взагалі для вас цей фільм?

Такі оцінки поза моїми компетенціями. Але загалом з фільмами часто буває, що критики та глядачі оцінюють їх зовсім по-різному. В кар’єрі Френсіса є багато стрічок, які з часом продовжують викликати нові питання, і цей фільм, здається, теж буде одним із таких.

Можу сказати одне: ми всі як митці створили цей фільм і вклали в нього все, у що вірили. Зробили все можливе.

«Мегалополіс» відчувається як справжній заклик до дії. Він ставить важливі питання. Попри всі жахливі, важкі та руйнівні реалії світу, в якому ми живемо, – чи можемо ми зробити цей світ кращим, і як саме?

Я дуже сподіваюся, що «Мегалополіс» залишить у глядачів відчуття надії. Адже це насправді – любовний лист до людства.