Спеціальний відеопроект МАЙСТЕРНІСТЬ від GUNIA Project до Дня Незалежності України

Батьки сучасних українців займалися керамікою, гончарством, ткацтвом. Були вправними ковалями та склодувами. Плели короби та кошики з лози, коріння та кори, вправлялися у писанкарстві – декорі яєць. Що відбувається з цими традиціями зараз? Хто береже та осучаснює автентичні ремесла? Відповідаючи на ці питання, Gunia Project
 представляє відеопроект «Майстерність». Він присвячений артизанам, що продовжують життя автентичних ремесел.

Різьбярство

Василь Легкий займається різьбярством з 90-х років. Вперше спробував на уроках праці у школі і продовжив навчання самостійно. Починаючи з простого: ложок, фігурок, прикрас для дівчат, роблячи браслети з орнаментом та кулоні.

В українському мистецтві багато оберегів, каже Василь. «Коли будували хати та закладали сволок, на ньому вирізали роки будування, захисні символи та орнаменти.», - Додає різьбяр. Сволок – найбільша балка дерев'яного будинку – прикрашали розетками, смужками, геометричними візерунками.

Чому Василь вибрав різьбярство? До дерева приємно торкатися, воно має гарну фактуру. Найбільше майстер любити працювати із портретами, масками, жіночими фігурами. «У моїй роботі найскладніше – знайти творчу композицію, правильний ескіз– каже він. - Бо відрізати шматок дерева дуже просто, а від повернути назад – ні».

Стекло

Склодув Тарас Дзіндра – спадкоємець традиції гутництва, відомого в Україні щонайменше 1000 років: кольорові скляні бусини находять ще у скіфських похованнях. У юності Тарас живе неподалік від відомої Львівської кераміко-скульптурної експериментальної фабрики та заглядався на її роботу. Ця фабрика – важливий осередок в історії українського гутництва. На її базі започаткували симпозіуми гутного стекла. Вони і досі проходять кожні три роки, підтримуючи тяглість традиції. 

Працювати поруч із постійно гарячою пічкою – непроста справа. Що мотивує Дзіндру працювати зі склом? Це свіжий матеріал, він диктує свої умови. «Стекло підказує, як буде краще, – пояснює майстер. - Ти хочеш робити одним чином, але скло веде в інший бік. Потрібно прислухатися до матеріалу». Тарас любить працювати з кольором та експериментувати, виробляючи не самі лише ужиткові предмети, а й елементи дизайну та декору.

Кераміка

Директор з виробництва Gunia Project Настя Пасєка та її команда з більш ніж 15 майстрів продовжують українську традицію кераміки. Гончарство та ліпка захоплюють Настю із детства. Їй подобаються невеликі півники, кузнечики, свистки. «Гончарство асоціюється з чимось теплим, рідним, гарним», – каже вона.

Як і скло, глина – непередбачуваний та нестабільний матеріал. У цьому її чарівність: на кожному етапі виробництва треба бути надзвичайно поважним, щоб не допустити помилки та отримати ідеальний результат. Стежити за цим – відповідальність головного майстра виробництва Gunia Project Дмитра Гончара. «Це – найскладніше у моїй роботі», – каже Дмитро, який займається керамікою останні 10 років. Процес виготовлення керамічного продукту може сягати 8 етапів. Кожен має пройти бездоганно, щоб після обпалювання виріб був ідеальним.

Обпалювання – вирішальний момент у виробництві кераміки. «Попередні етапи залежать від майстра, їх можна проконтролювати, щоб було якнайменше погрішностей, – пояснює Дмитро. - А від обпалювання – лотерея». Щоб зменшити ризик помилок на всіх етапах та виховати молодих керамістів, на виробництві Gunia Project майстрів навчають з нуля. Щоб людина адаптувалась та почала працювати з потрібними обсягами, необхідно практикуватися щонайменше місяць.

Василь Легкий дає майстер-класи з різьблення, а Тарас Дзіндра передає наступному поколінню знання зі склодувства. До нього приходять учні зі Львівської академії, які експериментують та покращують навички. Художників-склодувів залишилося лише близько десятка, вважає Тарас. Саме тому передача навичок та знань потрібна. 

Гуня

Наталія та Ярослав Кіщуки теж намагаються передавати своє мистецтво на спадок – але в їхньому випадку це не так просто. У 2009 році Кіщуки винайшли унікальну методику виготовлення гунь – традиційного на Закарпатті верхнього одягу. «Ми відроджували це мистецтво вдвох, бо в нас на Гуцульщині переважно робили ліжники, а не гуні.», – розповідає Наталія. Друзі із Закарпаття поділилися з подружжям місцевою технологією, і вони покращили її. 

«Яворівських гунях», які роблять Кіщуки, відрізняються «пухнастою» фактурою, в них є рукави та капюшон. «Мені здалося, гуні мають бути більш схожими на нестрижену гуцульську вівцю», – каже Ярослав. З шерстяного матеріалу, який навчилися виробляти Кіщуки, можна робити не тільки верхній одяг, але й теплі жилетки та окремі деталі одягу – наприклад, для пальта. «Як і ліжники, гуні можуть жити поколіннями, – каже Ярослав. - Головне – носити їх».

Чому навчити інших робити гуні – так непросто? «Ми вчилися ткати їх не один рік, – пояснює Ярослав Кіщук. - А люди раз-другий спробують, у них не виходити, і далі вони не вчаться». Сестрі Ярослава не піддалося мистецтву ткацтва гунь. А від їхня донька опанувала техніку та вже робила власні кожушки.

Молоді, повні натхнення майстри та майстрині – найважливіше у збереженні традиційних ремесел. Українцям передали у спадок керамічне мистецтво, різьбярство, лозоплетіння, ткацтво, склярство, шиття та розпис. Їх важливо зберегти та забезпечити їм майбутнє. 

Вишивка

Можливість створити щось прекрасне – сильний мотиватор для митців, що перекреслює будь-які труднощі та незручності. Наприклад, у вишивці складно все, каже майстерня Ніна Ковера. Це тонка та кропітка робота. «Вона вимагає терпіння та чимало години. Інколи щось йде не так, треба випорювати, – Розповідає Ніна. - Але ж на виході – краса». 

Вперше з красою вишиванок Ніна зіткнулася в дитинстві, коли бабуся вишила їй сорочку для виступу у хорі. Майстриня захоплювалася своїм одягом. Тепер передає це відчуття іншим. «Людям у радість мати вишитий виріб», – упевнена Ніна.

Читайте також: УКРАЇНСЬКІ ДОКУМЕНТАЛЬНІ ФІЛЬМИ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ КРАЩЕ ЗРОЗУМІТИ УКРАЇНУ