Український композитор Heinali: “У нас досі не розвинена сцена старовинної музики”

Наприкінці минулого року авторитетне британське видання The Guardian визнало платівку «Madrigals» київського композитора та артиста Хейналі (Олега Шпудейка) альбомом місяця. Сергій Гулюк, колумніст «Marie Claire» та автор телеграм-каналу «Ніжність» поговоривши з Heinali про модульний синтез, інструменти Середньовіччя, музыку до комп'ютерних ігор, та локдаун.

Автор іншого, не менш впливового медіа Fact Magazine не стримував компліментів: «Бездоганне почуття інтриги, ностальгії та дива». Під сценічним псевдонімом Heinali (це назва одного з вітрів на планеті-пустелі Арракіс у романі Френка Герберта «Дюна») Олег записує музику і виступає вже понад десять років, але на свій сорому, про талантливих артистів, які знаходяться поруч, ми іноді продовжуємо дізнаватися із західних медіа.

«Madrigals» — чудовий медитативний альбом, натхненний поліфонією епохи Відродження та пізнього Середньовіччя. Сам автор порівнює його із чудернацьким садом із хитромудрими фактурами. 

За яких умов та обставин створювався та записувався альбом «Madrigals»? Що, так би мовити, надихало чи вплинуло на її створення?

"Madrigals" - це плод моєї любові до старовинної музыки і мого інтересу до модульного синтезу. Старовинною зазвичай називають західноєвропейську музыку, створену аж до 18 століття. Але для мене особливо важливими є періоди Середньовіччя і раннього Відродження – саме тоді народжувалася і стала домінуючою поліфонією. Уявіть собі величезний сад, у якому одночасно співає багато різних птахів. Всі ці птиці — різних видів, і мелодії у них різняться, вони не схожі одна на одну, але всі разом вони утворюють одну музыку, єдине звучання. Це багатоголосся – і є поліфонічна музика, ну а композитор у даному випадку грає роль садівника.

Але як поєднати старовинну музыку із сучасним синтезатором?

Я був зачарований поліфонією багато років, але знайти цікавий спосіб роботи з нею мені вдалося лише недавно – кілька років тому у мене з'явився модульний синтезатор, і я виявив, що на ньому можна реалізувати генеративну, тобто «самограючу» поліфонію. Далі я звернувся до музикантів, що грають на старовинних інструментах, і ми записали з ними імпровізації, які були вплетені в електронну поліфонічну фактуру. Уявимо це наступним чином: у цьому нашому саді стоїть пергола. Вона складена зі штучної геометричної конструкції. Настає весна, і в'юнкі рослини поступово її обплітають чудернацькими, живими формами.

Читайте також: ЛАГІДНИЙ MUSIC-ДАЙДЖЕСТ: ЛОКДАУН 

Як давно ви захопилися саме Середньовічною музикою?

Свідомо я почув її близько десяти років тому. Але більш поважно почав до неї ставитися відносно недавно. Зі середньовічних композиторів мої улюблені – Хільдегарда Бінгенська, Леонін, Перотін, Гійом де Машо, Йоханес Окегем. Слово «композитор» я вживаю тут дуже вільно, в той час такого терміну взагалі не було, як і концепції авторства (принаймні – у сучасному розумінні). Наприклад, Леоніна та Перотіна називали органістами, але не тому, що вони грали на органі, а тому, що писали органуми – віртуозні поліфонічні твори для вокального ансамблю. А органістів називали організаторами.

Зі середньовічною музикою існують певні складнощі. Музична нотація в ту годину була дуже умовною, це було дуже схоже на шпаргалку для імпровізації, ніж повноцінний нотний запис твору. Інша, на мій погляд, серйозна проблема – в тому, що середньовічного слухача більше немає, і ми можемо лише здогадуватися як ця музика сприймалася раніше. Наприклад, григоріанські хорали для багатьох нині – це досить стримана, умиротворена музика, але з літературних джерел ми знаємо, що люди Середньовіччя могли відчувати досить потужні переживання, коли їх слухали.

У вас гарні теоретичні знання того періоду. Ви здобували, мабуть, вищу музичну освіту?

У мене немає академічного музичного освіти, я – самоучка, і музикою почав займатися майже випадково, у 2003 році. Ця випадковість поступово і болісно перетворювалася на захоплення, а захоплення – ще болісніше ставало професією. До того періоду, коли з'явилися перші комерційні замовлення, був дуже важкий час, який мені дивом вдалося пережити.

Знаю, що ви багато виступали за цю годину, у тому числі – й за кордоном. Які виступи запам'яталися найбільше?

Зазвичай пригадуються ті виступи, де щось пішло не так, а про класні – і сказати іноді нема чого. Але я хочу згадати свій виступ у Стамбулі у чудовому Центрі мистецтв Zorlu PSM у 2019 році. Для нас це може здатися дивним, але місцеві організатори мені розповіли, що такі центри у Стамбулі часто зводять приватні забудовники поблизу своїх торговельних центрів, і не шкодують на них грошей. Виступ організував британський лейбл Injazero Records, де виходила моя музика, це була спеціальна шоукейс-програма на великому місцевому фестивалі. Приємно здивувало те, що абсолютно все було ідеально організоване – весь персонал тоді працював, мов часи, і весь розклад було продумано до дрібниць. У нас, на жаль, не завжди так буває. 

На «Madrigals» звучатимуть середньовічні інструменти – лютня теорба та барочний альт — як вони змінили звучання альбому, і чи важко ці інструменти було знайти для запису?

Це швидше барочні інструменти. Хоча лютня вже звучала і в Середньовіччі, але архілютня, яка звучить на альбомі, з'явилася лише на початку 17 століття. Ці інструменти не лише змінили звучання, але й народили новий зміст – тобто пергола у саді, яку ми вже згадували, не лише вкрилася живими в'юнкими рослинами, але й зі сходом сонця заграла тінями. Важливу роль також зіграв блискучий супроводжувальний текст до платівки від Саші Андрусик з музичної агенції «Вухо». А від самих старовинних інструментів знайти було не дуже просто, частично через те, що в Україні не розвинута сцена старовинної музики. Я звернувся до тих музикантів, яких уже знав, і з якими довелося попрацювати на інших проектах.

Які ще інструменти були використані під час запису?

У Києві ми записали Ігоря Завгороднього (барковий альт) та Максима Коломійця (барочний гобой), у Лондоні – Ендрю Меджінлі (архілютня). До речі, з Ендрю ми вже працювали у Великобританії кілька років тому, коли я писав музику до хореографії. Тоді матеріал теж був взятий із старовинної музики, але метод роботи був іншим.

Яким чином почалася співпраця з лейблом Injazero? Хто на кого вийшов?

Вони самі мені написали і повідомили, що мене їм було рекомендовано. Спочатку їх цікавив мій ранній небачений матеріал, який потім увійшов на платівку «Anthem». А вже з наступної платівки – «Iridescent» мені вдалося розповідати нову історію – це були перші обережні спроби роботи з генеративною поліфонією. Наприкінці неї було зазначено подальший вектор мого руху, тобто на альбом «Madrigals». А новий альбом, над яким я зараз працюю.

Читайте також: СНІ ПРО ЩО БІЛЬШЕ: ЯК УКРАЇНСЬКІ МУЗИКАНТИ ПІДКОРЮЮТЬ ЗАКОРДОННИЙ РАДІОЕФІР 

Це правда, що ви писали музыку до комп'ютерних ігор? Є щось особливе у її створенні?

Так, мені пощастило написати музыку до Bound для Playstation 4. Це досі один з моїх улюблених комерційних проектів. Особливість гральної музики в тому, що вона часто буває динамічною. Тобто, якщо, наприклад, у фільмі композитор створює музыку до конкретної сцени, де є початок і кінець, вона зафіксована у лінійному часі, то в комп'ютерній грі гравець може повернутися в те місце, де вже був, і кожне проходження рівня буде унікальним. Відповідно, потрібна музика, яка б у реальному часі реагувала на ці зміни. Для цього музика пишеться, так би мовити, нашаруваннями. Створюється, наприклад, 8-10 шарів для окремого рівня гри, які вмикаються, або виключаються по її ходу. Кожний відповідає за якісь зміни, нові настрої та атмосферу, і всі вони мають працювати одне з одним у будь-яких комбінаціях. Така собі головоломка, але згодом звикаєш.

Розкажіть про спільний проект разом із вашим батьком (Володимир Шпудейко – відомий український актор, хореограф, та танцівник – С.Г.), це, наскільки я знаю, було поєднання музики і танців?

Проект називається SynthTap. Це танцювальний перформанс, хореографічне шоу, де поєднуються степ та модульний синтез. Звук танцю обробляється синтезатором і буквально створює музыку на льоту. Батько давно займається степом, і одна з проблем, з якою він свого часу зіткнувся – це невідповідність звуку степу на запису (або навіть під час виступу) тому звукові, який він чує, точніше – переживає, коли танцює. Декілька років тому він розробив спеціальний інструмент, який максимально достовірно передавав це звучання, і він запропонував мені поекспериментувати з модульним синтезатором. Але складнішим завданням було створення форми повноцінного перформансу, і, судячи з різноманітних позитивних відгуків, нам це вдалося.

Як ви особисто переносите локдаун? Сприятливо він впливає у творчому розумінні? Сумуєте за аудиторією, живими виступами?

Стало важче, що прибутки стали меншими, але музична індустрія поступово адаптується до нових розумів. Наприклад, близько року тому ми з Олексієм Шмураком, композитором та саунд-артистом, запустили щотижневий освітньо-розважальний подкаст про музыку — АШОШ, який записуємо дистанційно. Живих виступів не вистачає, але надто за ними не сумую, бо це майже завжди компромісний формат, у якому часто непросто донести свої ідеї до аудиторії. І у мене з'явилося значно більше години на читання, вивчення музыки та роботу над наступними альбомами.

Як ви відреагували, коли вас та вашу роботу відзначили у The Guardian?

Мені, звичайно ж, було дуже приємно, особливо враховуючи купу витрачених зусиль, не лише моїх, але й усієї команди, яка над ним працювала, і майже втричі перевищень бюджету на запис. Це і чудова новина для лейблу InjazeroRecords, тому що це був уже другий реліз високо оцінених The Guardian у 2020 році, особливо враховуючи, що це невеликий незалежний приватний лейбл. Але було б добре, якби ми колись навчилися формувати власні аутентичні цінності без огляду на думки «авторитетних західних видань». Тобто, щоб коли The Guardian відкриє нового українського артиста, і він прозвучить на BBC-6, ми сказали б щось на кшталт: «Дякуємо, ми і без вас це знаємо!».

Альбом Heinali «Madrigals» можна прослухати тут. 

Фото надані Heinali

Читайте також: ХТО У ДОМІ ГОСПОДАР? ЯК У ДЕВ'ЯНОСТІ РОКИ ВІДБУВАВСЯ УКРАЇНСЬКИЙ МУЗИЧНИЙ РЕНЕСАНС