Small Talk: 59-та Венеційська бієнале у жовто-блакитних кольорах

Цього року на Венеційський бієналє мистецтв все по-іншому: на світ мистецтва наклала свій відбиток війна, яку розв'язала росія проти України - і про це можна говорити, судячи не лише з українського павільйону. Про бієнале та її головних героїв в інтерв'ю з культурною антропологінею Анастасією Полетньовою.

Анастасія Полетнєва, культурна антропологіня

Які настрої панують на Бієналлі цього року?

Неможливо уніфікувати чи перерахувати всі пункти, адже сьогодні кожен, хто приїхав, дивиться на роботи через призму своїх відкритих гештальтів та внутрішніх питань. Пандемії, закриті кордони, війна, відсутність можливості побачити світ, відчувати людей — це все передувало виставці, тому 59-та Венеційська бієнале видається найбільш очікуваною подією останніх років. Бієнале є наш світ, фізично він зменшений, але ідеї та теми віддзеркалюють національні настрої сьогодення. Сусідами біллю і смутку стає фан і безтурботність, на світових руїнах бідності і війни відбуваються імпровізаційні ігри та проходять fancy вечірки.

До чийого павільйону прикуто найбільше уваги?

Є частина павільйонів, до яких, аби потрапити, треба відстояти значну кількість годин. Це національні павільйони Франції, Великобританії, Греції та Італії. Чи то мистецтво завчасно є таким вражаючим для відвідувачів, чи вибраний його вид, чи гарно влаштований піар зумовлюють метрові очереди. Проте для тих, хто прийшов без жодних сподівань, найвражаючими залишаються технологічні та культурологічні виставки. Одні працюють за принципом «здивуй і завоюй глядацьку увагу в перші секунди», інші ж (а їх значно більше) пробуджують усередині відвідувача код національної ідентичності.

Так, у Корейському павільйоні вже на пре-відкритті було досить важко вільно пересуватися, адже від інсталяцій Кіма Юнчула неможливо відійти, не зробивши безліч фото та відео. Ця робота - світ у світі; вона поєднує у собі науку, музыку, літературу та філософію. Просторова енергія та венеційська вода зв'язує зовнішній і внутрішній світ, все це в прямому сенсі курсує від інсталяції до інсталяції, які в свою чергу змушують людину замислитися над циклічністю всього в природі. 

До представників високотехнологічних робіт також можна віднести павільйони Японії, Китаю та Каталонії. 

Про актуальність теми національного питання яскраво говорити павільйон Польщі, який сьогодні на фоні трагедії українського народу відгукується найбільше. Робота Малгожаті Мірга-Тасі — маніфест, боротьба за право бути ромом у сучасному суспільстві, тріумфальне свято життя та історії.

Та експозиції павільйонів таких країн, як Гренада, Венесуелла, Шотландія, Уругвай, Філіпіни, Вірменія, Мексика, Саудівська Аравія — це так само історія про культурний код та історичні наративи.

Хто цього року представляє Україну?

Про українських митців, репрезентуючих Україну цього року можна говорити вічність. Цікаво спостерігати, що Україна зараз — це весь світ. Шкода, що в такий жорстокий спосіб, але нас нарешті почали бачити. Поки ти йдеш алеєю до головного входу Джардіні, ловиш поглядом українські прапори, що вивішують венеціанці на своїх будинках.

У самому саду — проект «Piazza Ucraine» — робота архітекторки Дані Косміної, де серед площі розташований пам'ятник у захисному металевому кожусі та заставлення мішками. А навкруги — ілюстрації від 72-х митців, створені вже за годину інвазії. Цей майдан – місце пекучої енергії та сили. Куратори обіцяють оновлювати експозицію щомісяця, щоб бути на часі з рефлексією на події в Україні.

Біля площі Св. Луки можна зустріти паляниці Жанні Кадіровеї, одноденною була експозиція Маші Шубіної Lost&found/Silent_sky. Робота Павла Макова чекає на зустріч в Українському національному павільйоні.

Сьогодні «Фонтан виснаження» на фоні трагедії у Маріуполі також набуває нових сенсів. У різних куточках Венеції розмістилися інші представники України, серед яких спільний проект PinchukArtCentre, Офісу Президента та Міністерства культури та інформаційної політики.

Разом, українські митці сучасності (Леся Хоменко, Євгенія Бєлорусець, Микита Кадан), минули (Тетяна Яблонська, Марія Приймаченко) та їх міжнародні коллеги (Марина Абрамович, Демієн Герст, JR, Такаша Муракамі) створюють культурно-політичний увагу до України та її культурного надбання.

У галереї Spiazzi цього року свою роботу виставляє Зінаїда. «Без жінок» — це справжня ода української культури, карпатської місцевості. Це робота про трансформацію чоловічої енергії та заміщення жіночої, про яскраві моменти самотності та чистоту традиційної життя.

Також деякі митці-учасники бієнале за нагоди показують свою солідарність і підтримку українцям. Зокрема, художня пара з латвійського павільйону в одній із своїх робіт серед кольорових чоловічих галстунів відокремила жовту та блакитну, а ззовні будівлі вивісили українські та латвійські прапори.

Які головні меседжі Бієналле?

Бієнале — це люди, їх рефлексії, спогади, рані, надії, мрії. Здається, що ми пережили годину великого перезавантаження, переосмислення цінностей та знайомства з собою. По-перше, це відображається у відборі митців, репрезентуючих країни: незрівнянна кількість жінок-місткинь і нових імен. По-друге, — теми: від дослідження людського тіла до тваринних інстинктів, від проблеми глобального потепління до неможливого існування північних народів без тваринництва, від пробудження колективної пам'яті до збереження нематеріальної спадщини. Якщо крізь основну тему сюрреалістичності дивитися окремо на роботи, то у своїй більшості артисти культивують розвиток свідомості, миру, рівності та людяності. Інша справа – як ми зчитуємо ці меседжі.

Хто найочікуваніший автор?

Однією з найочікуваніших місткинь була і залишається Симона Лі — перша темношкіра жінка в історії, яка презентує Сполучені Штати. І це очікування насправді виправдано: архітектура павільйону, який завдяки накладеній стрісі та дерев'яним столбам перетворився на автентичне бунгало, гігантські скульптури фігурних темношкірих жінок, народні прикраси в їх новому інтерпретуванні, чистота у виборі кольору та матеріалу традиції.

Кого сьогодні вважають автором, який випереджає годину?

Тяжко наразі виділяти когось одного. Майбутнє точно за міждисциплінарними авторами і ще неодноразово побачимо колектив Dump Type, Латіфу Ечахч, Марко Фусінато. Якщо митець переслідує нестримне бажання донести свої слова, то треба завдавати впливу більшості напрямів сприйняття людиною інформації: візуального, аудіального чи кінестетичного. Такі виставки доходять до мозку глядача вже після того, як вони увійшли до тіла. А це і є робота на випередження.

Ви встигли долучитися до флеш мобу — зробити фото на тлі російського павільйону? Як ставитеся до такого явища? Це має сенс?

Так, я зробила фото. Спершу ти відчуваєш страх, адже після неодноразових акцій відтепер павільйон охороняє місцева поліція, але вже одразу після — полегшення. Це ніби зустріч з ворогом, якому ти в особі можеш висловити свій внутрішній супротив. Якщо цей флешмоб існує, то має ще цілих 7 місяців на масову реалізацію. Я б відмовилася наразі від псування самої будівлі, адже вона знаходиться на території країни, закони якої ми не досконало знаємо, а від будь-якого прояву біля неї вважаю за необхідність. Те, що ми маємо говорити, — це безумовно. Цього ніколи не буде мало, бо серед відвідувачів та учасників є чимало тих, кому шкода, що павільйон закритий, а російські художники не мають змоги показати свої роботи на бієнале.

Який антивоєнний твір ви вважаєте шедевром?

Думаю, тут правильніше сказати, перед яким твором я не могла стримати сліз, бо він уособивши собою країну, на яку з неба швидко летить смерть. Diplomazija astuta Мальтійського павільйону — робота художників Арканджело Сассоліно, Джузеппе Шембрі Боначі та Браяна Шембрі. Сам простір павільйону нагадує ораторій, де переважно панує відсутність зовнішнього звуку та вір думок у голові глядача. Старовинні ритмічні мотиви в ударній партитурі, страхітливий досвід людства, переведення на металевий лист, діалог між металом і тишею — натхнені роботою Караваджо «Усікновення голови Івана Крестителя», митці та куратори говорять про боротьбу з політичним сценарієм сьогодення та.

Фото надала Анастасія Полетнєва

Читайте також: SMALL TALK: ПАВЛО МАКІВ, ХУДОЖНИК ПРО УЧАСТЬ У ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ