Small Talk: режисер анімації Анна Дудко про проект I'M FINE! та творче вигорання

Режисер анімації Ганна Дудко зараз працює над своїм новим фільмом, який допомагає їй пропрацювати власні травми. Вона - одна з учасників анімаційного фестивалю ЛІНОЛЕУМ на MEGOGO стартують покази фільмів проекту I'M FINE! (ВСЕ ГАРАЗД!), який піднімає питання емоційного вигорання та концентрується на тому, як митцям зберегти психічне здоров'я, залишатись мотивованими та працездатними у світі, що змінюється щохвилини.

Foto © Sira-Zoé Schmid, Bildrecht Wien 2022

Що ви відчували 24 лютого і що відчуваєте зараз? Яка трансформація відбулася за цю годину?

Зараз я відчуваю, що війна не дала мені шансу залишитися колишньою, я змінилася, і це певно буде видно у моєму наступному анімаційному фільмі, над яким я зараз працюю, перебуваючи в артрезиденції у Відні. Цей новий фільм – мій спосіб зцілитися від травми війни. Працюю теж по-новому: свою звичайну техніку покадрової персонажної анімації змінюю на абстрактну, колажну анімацію, експерименти з відеозйомкою та ротоскопіюванням. Хочу якнайшвидше пропрацювати травму війни у ​​своїй роботі і повернутись до теми еротичної анімації.

Війна застала мене у Києві, і відчула я її страхом від якого заклякло все тіло. Я склала свої найцінніші речі: графічний планшет та ноутбук у екстрену валізу та евакуювалася до батьків на Житомирщину, де провела наступні дві тижні у перманентному страху та заціпенінні. Я була вражена здатністю багатьох українських художників з перших днів створювати неймовірні роботи про війну, що підтримують дух, і мені хотілося теж долучитися до цієї армії художників, та сама я малювати нічого не могла, ніби в мене паралізувало руки і воображення.

У цей час хаосу рятувальним колом для мене стало запрошення до артрезиденції від анімаційного фестивалю Tricky Women/Tricky Realities та Bildrecht.at. у Відні, в якій я змогла знайти відчуття безпеки, але ще довго справлялася з неспроможністю малювати. Фільм, який я захоплено розробляла перед війною і над яким я збиралася працювати в резиденції, втративши для мене актуальність. Спробуй малювати щось нове здавались нікчемними. Година резиденції спливала, а я картала собі за те, що не можу зібратися і робити як художник, щось корисне для моєї країни. Вибратися з цього гнітючого переживання допомогло усвідомлення того, що марно намагатися бути корисним для суспільства, поки ти сам розбитий. Я дозволила собі здорового егоїзму, і переклала фокус на відновлення свого здоров'я. Щоденні пробіжки в поєднанні з тілесними та медитативними практиками йоги допомогли мені почуватися краще фізично. Тоді я згадала про те, що я дуже люблю і що мене наповнює і що хотіла зробити в Австрії ще до війни — їздити в потягах з панорамними окнами через гори і просто спостерігати велич природи. Так, дозволити це собі було дуже важко — синдром вцілілого я відчувала тоді повною мірою. Але лише після того, як я вдовольнила своє давнє бажання з лишком, я нарешті відчула собі достатньо сильною та наповненою, щоб повернутися до творчості.

Яку роль зіграли для вас робота та творчі процеси з терапевтичної точки зору?

Шукаючи тему для роботи у резиденції, я вирішила не зраджувати своєму творчому принципу працювати над тим, що хвилює найбільше. З усіх новин з України, звістки про зґвалтування поранили мене найбільше. Так я прийшла до думки робити анімацію про це і почала вивчати роботи інших авторів на цю тему: книжки, фільми ігрові та документальні, анімацію, картини… все що можна було знайти. Цей етап справді був для мене терапевтичним. Дослідження свого страху зі всіх сторін допомогло стати менш уразливою перед ним. А у спостереженні як інші художники працюють з темою вимальовувалися і мої власні творчі рішення.

Проект I'M FINE поєднує роботи авторів, які так чи інакше стикалися з творчим вигоранням і трансформували цей досвід у свої фільми. Доводилося ли вам переживати вигорання?

Я вже мала досвід творчого вигорання, стану в якому мені не хотілося нічого робити і навіть мала сумніви в тому, чи варто продовжувати робити анімаційні фільми. Цими переживаннями мене накрило на фінальному етапі створення Глибокої води, мого попереднього фільму. Думаю основною причиною були помилки у плануванні через відсутність досвіду організації таких довготривалих проектів. Я вимагала від себе та від всієї команди працювати на надзусиллі, а це погана стратегія для довготривалого проекту. В кінці я почувалася виснаженню і спустошеною від шаленого темпу роботи і здавалося, що більше не захочу робити фільми. Тому зараз працюючи над новою анімацією намагаюся не ставити собі надзавдань, планую максимально дбайливо до свого здоров'я, даю собі багато часу на обдумування теми та відпочинку, і вчуся не картати собі за те, що працюю повільніше ніж раніше. Не хочу знову опинитися в тому спустошеному стані та мимоволі транслювати деструктивні переживання у своїх роботах.

Того разу справитися з вигоранням мені допоміг відпустка, а потім ще один відпустка від відпустки в якій я наважилася на ґрунтовні зміни. Я змінила роботу в студії на фріланс як комерційну аніматорку. Це був складний хвилюючий крок у невідомому. І мені подобався цей новий етап моєї життя, бо я поринула в новий для себе простір, і навчилася багато чого нового. Тим часом “Глибока вода” почала виходити на фестивальні екрани і викликала багато уваги, і кожну здобуту нагороду чи просто коментар від глядача, я розцінювала як знак від світу, що мені варто продовжувати створювати анімаційні фільми.

Через рік я відчула, що нарешті маю достатньо сил, щоб повернутися до створення авторської фестивальної анімації і почала розробляти концепт нового фільму та шукати фінансування. Так, війна зруйнувала мої плани дощенту, але й загострила розуміння того, що саме для мене є дорогим у житті. Ось це відчуття собі художником, творцем — цінне для мене переживання, яке я не готова віддати на пожирання війни. Зараз утримувати його мені допомагає перебування в арт-резиденції, у середовищі в якій панують творчі енергії. Навіть просто споглядання робіт інших художників зваблює творити щось самому. Світ — також художник, який зараз творить такі вражаючі проекти глобальних трансформацій, що спостеріючи за ним теж хочеться змінюватись, швидко незворотньо на краще.

Читайте також: SMALL TALK: МИКИТА ЛІСЬКОВ ПРО ПРОЕКТ I'M FINE! У РАМКАХ АНІМАЦІЙНОГО ФЕСТИВАЛЮ LINOLEUM