Чоловік говорить: арткритик Костянтин Дорошенко

11 серпня біля Національного Музею "Київська Картинна Галерея" стратує виставка "Український колаж". Це надзвичайна подія,
 оскільки будуть показані колажі Олександра Ройтбурда, головного метра техніки колаж в Україні - Сергія Святченка, а також роботи Саші та Іллі Чичкан. Напередодні події арт-критик
 Костянтин Дорошенко відповів на запитання Marie Claire.

Фото: Вєра Бланш

Яким повинен бути «справжній чоловік»?

В сучасному світі, нарешті, почали усвідомлювати, що ніхто не повинен бути якимось. Людина має право бути собою, ставитися з увагою і повагою до себе, реалізовувати те, що дає сили та надихає. Гендерні стереотипи минулого крали в людей індивідуальність, змушуючи ціле життя підганяти себе під кліше та вимоги суспільства. Чим щасливіша людина, тим краще поряд із нею іншим.

Які життєві уроки дали вам батьки?

Вони дали мені право бути собою. З дитинства батьки були уважні до моїх проявів, не намагалися тиснути чи ламати під якісь вимоги, ідеї, жорсткі правила. Уважні вони були і до себе, поважали потреби та слабкості одне одного, хоча й не ховали емоцій, спілкувалися без лицемірства, відкрито. В нашій родині без будь-яких декларацій існували право на вибір, на особливість, гідність та особисті кордони. Наприклад, відпустки батьки завжди проводили окремо, даючи партнерові відпочити від себе.

Я почав малювати раніше, аніж писати, тримаючи ручку, як мені було зручно і не так, як усіх навчають. Привівши мене до першого класу школи мати одразу заборонила вчительці мене перенавчати: “Бо інакше він і малювати розучиться, і писати не навчиться”. Інша показова історія: в 9-му класі вчителька хімії застукала мене із однокласниками за курінням на задньому дворі школи. Ми захоплювались тоді рок-музикантами і, мавпуючи їх, курили папіроси. Хімічка зателефонувала моїй матері й сповістила про це неподобство. “Як вам не соромно брехати? В нашій родині всі курять “Столичні”!”, — відповіла мати. Вона могла гніватися на мене, відчитувати, щось не сприймати чи навіть засуджувати, але тільки приватно. У зовнішньому світі завжди була на моїй стороні.

Але головний урок я отримав від батька. Урок справжньої відданої любові. Коли мати помирала від раку, він повсякчас був біля неї, робив все, аби полегшити її стан. А на похороні крізь сльози казав: “Подивіться на неї! Яка ж вона красуня!” Такою він бачив її, навіть спотворену важкою хворобою й смертю. Я дуже боявся, що батька очікує зрив чи депресія після відходу мами. Говорив йому: “Тато, ти ще повний сил, заведи стосунки з якоюсь жінкою”. Він відповів: “Ні. В мене була така жінка, що жодна з нею не зрівняється”. Проте, на щастя, він прожив потім ще десять років.

У вас був поворотний момент, після якого можна ділити життя на «до» і «після»?

Ні. Кожен день несе потенціал нових вражень, станів, думок — це тривала метаморфоза. Ми змінюємося ціле життя, воно надзвичайно цікаве і важливо не зупиняти себе в цьому процесі.

Що найбільше вас драйвить: в житті, роботі, стосунках?

Надцінною в житті є зустріч зі співрозмовником. Людиною, яка тебе розуміє, про що і чому ти зараз, поряд з якою можна бути самим собою. Люди шукають кохання, грошей, визнання, всім є, що сказати, але не завжди є із ким говорити. Коли тебе чують і тобі є, що почути у відповідь, коли в розмові розкуті розум, фантазія та емоції, це надихає, оновлює, надає сил.

Як вам здається, ви вже знайшли себе?

Я знаходжуся в стані зацікавленого діалогу з собою. “Закохатись у себе — ось початок роману, що триватиме ціле життя”, — сказав Оскар Вайлд. А кохання це шлях, на відміну від пристрасті, воно довготривале, сповнене відкриттів, уваги та розуміння. На цьому шляху неможливо зробити зупинку, щось законсервувати. Бо тоді кохання перетворюється на річ з певним терміном вжитку. Проти цього застерігав Жорж Батай і я йому за це вдячний.

Якими критеріями ви вимірюєте успіх?

Це не та категорія, яка мене цікавить.

Фото: Dima Razvan

Як виглядає ваш стандартний день?

Кожен день світ і ми в чомусь інші, отже стандартних днів я не знаю. А от ранок, якщо я прокидаюся вдома, а не в іншому місці чи місті, починається з посмішки самому собі в дзеркало на стелі над моїм ліжком. Ритуалів не маю, бо вони вбивають безпосередність життя.

Які якості партнера для вас важливі?

Природність — у кожної й кожного вона своя, великодушність, іронія, відкритість до нового досвіду та розум, котрий, до речі, геть не дорівнює освіченості чи ерудиції.

Яка людина ніколи не буде з вами поруч?

Фанатична, ксенофобська чи надто песимістична.

Яка матеріальна річ – найцінніша для вас та чому?

Я щиро люблю речі, майже все в моєму помешканні має для мене якесь значення, містить свою історію. Це можуть бути мистецькі роботи, гаджети, книги, посуд, подарунки друзів, привезені мною з інших країн предмети побуту, одягу, декору. Але речі це всього лише речі. Ними треба користуватися, вони живуть і вмирають. Коли щось ламається чи б’ється — я з легкістю це викидаю. Прочитані книги іноді виношу та залишаю на поштових скриньках в під’їзді — їх завжди розбирають. Люблю робити подарунки, а дарувати треба лише те, що подобається тобі, отже з певними пречудовими речами розлучаюся в такий спосіб.

Щоправда, одну річ все ж таки не хотілося би втратити. В чеському місті Пардубіце є милий крематорій в стилістиці місцевого ар-деко. Там я придбав для себе красиву скляну урну для праху. Як і мої батьки, я хочу бути після смерті кремованим. А знайти у нас пристойну урну — ціла проблема, знаю з досвіду. І от я зустрів таку, що задовольняє мій смак, та водночас полегшив ситуацію для близьких, яким колись доведеться мене поховати.

Що ви вважаєте в житті найбільш важливим? Що найменш важливим?

Найзнаменитіша інсталяція Дем’єна Герста — туша тигрової акули в формальдегіді — має назву “Фізична неможливість смерті у свідомості когось живого”. Дійсно, про смерть ми можемо лише фантазувати, коли вона настає з нами фізично — усвідомлення вже не можливе. Отже, важливим є самий процес життя. Неважливо те, що в нас самих його стопорить, краде час — чіпляння за минуле, комплекс провини, ревнощі, розчарування. Адже поки ти живий завжди залишається можливість чогось нового. Хоча б враження або думки.  

Який антивоєнний твір ви вважаєте геніальним?

Геніальність надто пишномовне поняття. І я не вірю у те, що якийсь твір може мати однаковий вплив на всіх, на суспільство. Мистецтво працює дуже індивідуально. Особисто я серед народженого українським мистецтвом часу повномасштабної російської війни проти України виділив би роботи Катерини Лисовенко, Влади Ралко, Михайла Алексеєнка, Павли Нікітіної. Всі вони в різний спосіб, залежно від авторської індивідуальності, торкаються проблеми того, що є в антилюдській реальності війни людина з її крихкістю, неоднозначністю, жертовністю, стійкістю чи химерністю. І де та межа, за якою втрачається людяність.

Читайте також: SMALL TALK: ХУДОЖНИЦЯ АЛЕВТИНА КАХІДЗЕ У ПРОЕКТІ UKRAINIAN INVASION TO UKRAINE ПОРІВНЮЄ ЛЮДЕЙ ТА РОСЛИНИ