Смачні картинки: фуд-арт як вид містики

Зберігаючи їжу в ілюстраціях чи навіть мелодіях, фуд-арт здатний залишити нащадкам не лише гастрономічні, а й соціокультурні звички нашого покоління.

Для тих із нас, хто пережив дефіцит за часів радянщини, їжа – це здобич, отримана у нерівних боях із продавчинами продмагів. Тому поняття фуд-арту цим поколінням і сприймається на рівні витворів митців Відродження, а згадки про існувальні реквізити для шкільних вистав пов'язані зі щасливчиками, хто їх вжив ще до закінчення п'єси. Щодо дитячих спогадів на світлинах, то батьки закарбовували на плівку хіба що тортики на дні народження поруч із нашими янгольськими мордочками.

Та година змінюються, і наразі кожна друга 17-річна дівчина вважає собі недооціненою майстернею фуд-арту, викладаючи в Instagram світлини завтраку зі шкільного кафетерію. Неймовірно, але іноді подібні фотопроєкти виходять досить непоганими, чи можна це вважати мистецтвом? Чи прив'язаний фуд-арт виключно до первинного інстинкту харчуватися для того, щоб вижити? І що чекає на жанр, у якому всі ми – невизнані генії? Про це дізнаємося від справжнього експерта – відомого у всьому світі фотографа їжі Генрі Гарґрейвса.

Їжа на полотні

Порушуючи хронологію, почнемо з того, де ми опинилися наразі. На думку пана Гарґрейвса, саме у ХХІ ст. фуд-арт дедалі частіше стали пов'язувати із питанням не «що?», а саме «хто?». Іншими словами, якщо Кім Кардаш'ян викладе в соціальній мережі світлину вранішньої кави зі Starbucks, це вважатиметься шедевром. Сміх та й годі, та, швидше, хочеться плакати, особливо коли ґрунтовно дослідимо вікове наслідування фуд-арту.

Ще давні народи малювали їжу, здебільшого зображуючи дари богам. Так, римляни зображували виноград для бога виноробства Бахуса та пшеницю для Керері – богині родючості. Рисунки, що збереглися до цих днів, також показують і тодішні манери – що люди їли і як саме. Скажімо чесно – гігієна була на страшному рівні, а про столові прилади взагалі не йшлося.

Роботи художників Середньовіччя та Ренесансу підкреслюють соціальні аспекти тогочасної життя. Зокрема ненажерливість вищого світу, тоді як біднякам навіть хлібини не було де взяти. Всупереч загальній думці про консерватизм митців того періоду, із гумором та епатажем у них було все гаразд. Генрі вважає неперевершеним полотно Джузеппе Арчімбольдо, що зображує короля Рудольфа ІІ в образі Вертумна – римського бога пір року. Власне, дядька показали з грушею замість носа, тыквою замість грудей та виноградом замість волосся. Імператорові понравилось…

Тож фуд-арт не обмежується лише яскравим кольором яблук Ван Гога чи грою «знайди 32 відмінності», коли переглядаєш банки супу «Кембелз» Воргола. Говорячи кулінарною мовою, апетит приходити під час їжі!

Стихом і піснею!

Якщо на світлинах і полотнах ми обмежені інструментарієм і результатом – картиною чи фотографією, то у літературі та музиці все вирішує фантазія автора чи композитора. Описи (чи оспівування!) їжі – не виняток… Щоправда, саме в цьому пан Гарґрейвс і вбачає підводні камені, адже на світлину чи малюнок достатньо подивитись протягом кількох секунд, тоді як шматок тексту треба шанобливо прочитати, уявляючи кожну згадану страву. Однак коли талант письменника безперечний, ми ладні перечитувати розділ про святкові чи романтичні вечірки, часто намагаючись відтворити їх на власній кухні.

Поклонники творчості Марселя Пруста неодмінно згадають дитячі враження письменника у книжці «На Сваннову сторону» про те, як вправно і смачно готувала куховарка Франсуаза. Свіжість спаржі і молодого горошку миттєво стирається з пам'яті, коли хлоп якось заздалегідь повертається увечері і бачить на кухні насильство і жорстокість. Відтепер у роті смак старої курки.

Попри всю алегорію опери Сергія Прокоф'єва «Любов до трьох апельсинів» бажання їсти помаранчі до кінця вистави постійно зростає. Цікаво, чи зростає продаж цитрусових у кафетеріях оперних театрів під час згаданої опери? Взагалі, найсміливішим українським музичним перформансом, пов'язаним із кулінарією, можна вважати звану вечерю, що її організував у Львівській національній філармонії у березні минулого року шеф-кухар Євген Клопотенко. До семи музичних композицій, зокрема «Вальсу квітів» Чайковського, було створено окремі страви, що, для справедливості зазначимо, виносилися не під час гри музикантів.

Читайте також: Книги, які в різні часи були заборонені

Кіножері

Сцени з їжею у кіно додають пристрасть у романтичні стрічки або крові у фільмах ужасу. Для Генрі Гарґрейвса культовою кіносценою, що відбиває таємниці кулінарії, є мить, коли закохані передають одне одному зварений яєчний жовток із рота в рот у японському фільмі «Кульбаба». До речі, стрічка відома буцімто невідомим до виходу фільму рецептом лапші, але вже питання до професійних шеф-кухарів.

Якщо насправді переміститися у світ вигадок, то однозначно згадаємо фільм Стівена Спілберґа «Близькі контакти третього ступеня», де герой Річарда Дрейфуса апетитно наминає картопляні пюре. Смачного, тільки обережно, щоб не завершилося, як під час вечірки у «Чужому», де «їжа» полізла з робітника космічної станції в буквальному сенсі.

Один із найкращих гурманів у світі кіно – безперечно, Ганнібал Лектер. Коли герой Ентоні Гопкінса вбиває двох полісменів під музыку Баха, щоби насолодитися баранячими відбивними «з кров'ю», глядачеві потрібна міцна витримка. Власне, як і в продовженні «Мовчання ягнят», скромно названому на честь навіженого психоаналітика «Ганнібал», де він підсмажує у каперсах… мозок героя Рея Ліотті, а потім йому ж і згодовує!

Анімаційний світ не обмежений холодною погодою протягом зйомок чи поганим настроєм акторів. Тож мультик «Рататуй» для талантливого щура-кухаря цікавий не лише гарною озвучкою від легенд Голлівуду на кшталт Ієна Голма і Пітера О'Тула, але й оригінальним рецептом відомої французької сільської страви. Автор цих рядків на власній кухні приготував рататуй за вказівками пацючка Ремі… і залишився дуже задоволений!

Невизнані генії

На думку того ж таки Гарґрейвса, фуд-арт, зокрема, фотографії – великий і досі не зайнятий пласт. Частково це пов'язано з небажанням славнозвісних майстрів камери «принижуватися» до того, що, як на них, викликане не мозком чи душею, а тельбухом. Але при цьому Генрі не радить усім починати продавати світлини власних сніданків і вечерей, адже шлях до визнання іноді дуже довгий і тернистий. Зокрема треба вірити у те, що знімаєш.

Генрі Гарґрейвс відомий вагомими громадськими повідомленнями, що він вкладає у проекти. Так, «Жага до влади» показує, що дозволяли (чи дозволяють!) собі диктатори, тодішні й нинішні, і як доводиться харчуватися їхнім народам. З іншого боку, проект «Зіркові райдери» нагадує, що всім відомим людям притаманні звичайні смаки, і разом із ікрою і шампанським вони можуть попросити шматок хліба.

На своєму прикладі Генрі доводить, що часто фуд-арт відчиняє інші двері. Так, його можуть запросити знімати дитячий одяг чи пігулки від головного болю, бо замовнику понравилася саме та естетика, яку він використовував, знімаючи їжу. Крім того, серії можуть друкуватись у вигляді альбомів чи навіть книжок, на чому Гарґрейвс також заробляє. «Якщо не хизуватися своєю творчістю, а справді намагатися щось сказати, тобі неодмінно почують!» - Упевнений Генрі. Та сама згадана на початку статті 17-річна дівчина може своїми світлинами привернути увагу до неякісних страв у шкільному кафетерії та викликати громадський інтерес до проблеми.

На коня!

Що ж чекає на жанр, якому, здається, достатньо сфотографувати те, що не захотів з'їсти? Сам Генрі Гарґрейвс, якому вже за 40, вважає, що фуд-арту дуже потрібні свіжа кров і молода енергетика! Особливо він думає, що з віком зростає відповідальність і розширюється коло обов'язків, тому для творчості й імпровізації втрачається все менше місця. Генрі, наприклад, щодня змінює дорого до студії, слухає іншу музыку чи намагається замовити щось нове на завтрак, щоб життя не перетворювалося на буденність.

Зі зміною ставлення до проблем довкілля обов'язково змінитися і ставлення до їжі. Не просто зараз, а, можливо, за 10 років фотографувати м'ясні страви вважатиметься поганим смаком. Та нових тем завжди буде місце, якщо в душі горить вогонь. Торік пан Гарґрейвс став батьком і створив альбом, що показував, як змінювався плід донечки – завбільшки з горошину, горіх, яблуко тощо. На першу річницю дівчинка отримала від батька власну дитячу абетку у вигляді фотоальбому, що завдяки певним продуктам показує відповідні літери. Наприклад, літеру «а», викладену абрикосами, літеру «б», викладену бананами… Це свідчить, що фуд-арт продовжує розвиватися й віддзеркалювати нашу життя, якою б складною вона не була!

Автор: Олексій Бердник