Лаура Марті: «Головне – бути людиною в житті. Національність — це інший питання.»

Українка з вірменським корінням та бразильським серцем, співачка, композиторка та авторка слів Лаура Марті. - одна з героїнь проекту "СВОЯ". "СВОЯ" - це соціальна кампанія, призвана привернути увагу до культурного різноманіття українського суспільства та посилити голос жінок у медіа. Після інтерв'ю Лаури про самоідентифікацію етнічну та творчу, ми ще більше відчули її "своєю".

Лаура народилася у місті Харків, зі старшою сестрою Христиною жила півтора роки у бабусі і дідуся у місті Кіровабад (Азербайджан). У 1989 році сім'я Лаурі була змушена бігти в Україну, у зв'язку з Сумгаїтськими погромами. У Харкові розпочався шлях із чистого листа. Біженці без нічого за плечима, але щасливі і вдячні Україні — за дім, Богу — за життя.

Чи правда, що національність шкіри має свою, особливу манеру спати? У фільмі «СВОЯ» ви також згадували, що мелізматика у вокалі — це те, що дало вам вірменське коріння.

Мелізми — це різні мелодійні прикраси. І у кожного народу вони свої. Це як свої особливі рецепти приготування їжі, чи в одязі — свої фасони та деталі. У кожному народові є свої характерні музичні лади, які нам вказують на походження пісні. Взяти, наприклад, соул музыку, де дуже багато мелізмів, і поставити поряд вірменську пісню, де теж дуже багато мелізматики, і ми чуємо два зовсім різні типи мелізмів. Бо співаються вони на різні лади. У соул — це пентатоніка, у вірменській — двічі гармонійний лад. Оспівування, ритміка – все різне. Тому кожен народ і особливий, і прекрасний по-своєму. У наших із сестрою, Христиною Марті, двох перших етно-джазових альбомах (Krunk і Chanapar) ми використовуємо вірменську мелізматику, яка передалася нам від нашої бабусі. І ми це цінуємо, поважаємо та бережемо. Це дуже гарно. Це як вміти володіти різними мовами у життя. У тебе з'являється більше інструментів, щоб розмовляти з людьми і краще розуміти їх.

Як ви ідентифікуєте собі з погляду етнічності? І чи важлива для вас ця ідентифікація?

Я — українка з вірменським корінням та бразильським серцем. Я народилася і виросла під українським сонцем, снігом та дощем. Мене й досі обіймає український вітер, доки я пишу свої нові пісні. Тому Україна — це моя земля, на якій мені може бути весело чи сумно, але завжди добре, бо я вдома. Моє вірменське коріння дозволяє мені бачити ширше і відчувати глибше не тільки музыку, але і людей.

Моя довга закоханість у бразильську джазову музыку доводитиме мені, що вся планета Земля — одна велика батьківщина, яка з легкістю об'єднується ритмом і піснею. Пісня і ритм є в кожному народі — найшвидша спільна мова після їжі!

Головне, все ж таки, бути людиною в житті. Національність – це другий питання, на мій погляд. Коли я була меншою, мені було все одно, українка я чи вірменка, я просто любила всіх підряд, без паспорта. Тепер я пишусь тим, що я українка з вірменським корінням і продовжую любити всіх підряд ще більше. Головне, щоб людина була гарна! (Усміхається.) 

Читайте також: КОЛО ТРАДИЦІЙ: БОРЩ ЯК КУЛІНАРНИЙ КВЕСТ  

Чи стикалися ви з дискримінацією чи булінгом через ваше походження в детстві чи вже дорослій житті? 

У дитинстві кілька разів знаходилися діти у дворі, які не хотіли зі мною грати, бо у мене дуже темні очі та волосся, ім'я Лаура якесь не зрозуміле, а ще їм батьки сказали, що вірмени погані і я погана. А коли я питала, чому ми погані, вони казали, що не знають, так просто їм кажуть батьки. Тож я їм не рівня і краще мені звідси забиратися геть у свою країну. Потім ще таке було у юнацтві кілька разів. Зараз мене оцінюють, поважають і люблять за те, яка я і що я роблю. І коли чують, що я вірменка, кажуть, що тепер ясно звідки в мене такий тембр голосу, таке густе волосся і музикальність, бо вірмени — співуча, талановита і гарна нація. Тобто дивіться, від одного людини іноді залежить уваження до всієї нації.

На вашу думку, чому в нашому суспільстві часом виникає таке несприйняття різноманіття? Як із цим боротися? 

Все вид неосвіченості, мені здається. Ми слухаємо когось, а не розбираємось самі. Я розумію, що часто це дуже складно. Особливо коли йдуть війни і все запутано. Або ми спираємось усю життя на історію і просто ненавидимо все подальше покоління цього народу. Нами часто граються, маніпулюють, а ми ведемося. Ми мало знаємо про одне одного взагалі. Звичайно, що є якісь загальні риси характеру, звички у людей, які живуть в одній країні, але багато є ще але, які треба враховувати. Цікавитися одне одним, бути толерантним, вихованим, відкритим, вміти любити і бажати розуміти, поважати себе і тих, хто поруч — це найскладніше, але саме це робить нас людьми. Проект СВОЯ, який розповідає історії 13 жінок, сімей, що зіштовхнулися з булінгом через свою етнічність — це і є один із варіантів вирішення цих питань. Напевно, ще більше таких проектів, що розкривають цю тему, допоможуть людям перестати боятися інакшості.

У фільмі «СВОЯ» ваша мама каже, що в дитинстві ви з сестрою весь час щось співали, і тому було вирішено віддати вас на хор. Розкажіть що ви пам'ятаєте з перших зайняти у хорі та зайняти вокалом загалом. Як ви розкривалися і зростали як виконавиця?

Ми з сестрою з ранку до ночі співали вдома і мама з бабою вирішила віддати нас на хор. Мені було п'ять, сестри — вісім з половиною. Хор — це була перша наша серйозна сходинка. Це була велика «батьківщина» із п'ятдесяти дітей. Репетиції три години 4 рази на тиждень, концерти, гастролі. Ми жили цим. Перше, що я запам'ятала, що якщо хочеш добре співати, треба багато працювати, бути дисциплінованою і повністю віддаватися музиці. З управ найперше пам'ятаю, що в роті має бути постійна як гаряча картопля, щоб звук був польотним і чистим. Треба слідкувати за діафрагмою, диханням та резонаторами. Далі в нас були різні вокальні ансамблі, багато виступали сольно, також і разом у дуеті з сестрою. Була музична школа, фортепіано, уроки композиції та конкурси, перші Гран-прі, музичне училище за класом джазове фортепіано, вокал та переїзд до Києва та вступ на джазовий вокал в інститут музыки ім.Глієра. У Києві на іншому курсі я створила свій перший бенд, з яким ми грали бразильський джаз по всій Україні на великих фестивалях та сольних концертах. Потім — записи альбомів із власною музикою, отримання нагороди «Співачка року» від Elle Style Awards, співпраця із закордонними музикантами: Bobby Mcferrin, Lars Danielsson, Misha Tsiganov та іншими зірками. І ще було багато цікавих проектів.

Яка музика була у вашому дитинстві? Що ви намагалися переспівувати?

Музика в будинку була дуже різна. Бабуся співала, як соловей, вірменські народні пісні. Мама постійно приносила додому записи, як вокальні, так і інструментальні, французьких, італійських і американських виконавців. Наша з сестрою хрещена мати дарувала нам джазові та класичні платівки. Я любила слухати Х'юстон, Шакіру, Агілєру, Мераю Кері та ще багатьох зірок світу. Перші мої свідомі пісні, що заспівала у років 10, були: французька - Едіт Піаф "Non, je ne regrette rien", англійська - Шер "Strong Enough", радянська - "Конвалії", укр. Конвалії (усміхається ) і вірменська - Комітаса "Krunk" (укр.Журавель), а ще, іспанська - "Besame Mucho".

Вихід пісні «Сила моя — it's my family» співпав із кампанією «СВОЯ», в якій ви берете участь разом зі своєю сестрою Христиною та мамою. Паралельно з цим телеглядачі спостерігають за вами у проекті «Голос країни». Як змінюються ваші музичні вподобання та репертуар залежно від проектів та шоу у яких ви берете участь?

Моя нова пісня з таким важливим назвою «Сила моя — it's my family» торкається шкірного. Мені захотілося підняти родинні цінності, бо якими б ми не були самостійними та сильними, ми всі потребуємо любові, тепла та підтримки. І цей рік нам добре все це показав. А сім'я — це ті, хто завжди за тобі, хто надихає та підтримує. Деякі видання вже назвали пісню «Сила моя — it's my family» справжнім гімном сім'ї. Хай так і буде. Я рада. І, класно, що це співпало з таким чудовим і важливим проектом «СВОЯ», де саме найрідніша частина моєї родини зі мною поруч. Моя доля у проекті «Голос країни» – це подарунок моїй мамі. Вона дуже хотіла і я реалізувала її бажання. Ми маємо частіше дарувати радість одне одному. Мої музичні смаки, як були поряд з якісною музикою, то вони і залишилися там. Я вже дорослий артист з ім'ям, випустила 5 альбомів. Хто слідкує за мною, той знає, що я музикант, співачка, автор текстів та музики. Мій репертуар був і є джазовим (європейський, американський бразильський), етнічним (альбоми Krunk, Chanapar), поп-джазовим (альбом Shine), поп-роковим (альбом Все буде добре), люблю ще експериментувати з електронною музикою (Пташина молитва Remake) , і готовлю незабаром ще новий електронний трек для моїх фанів. 

Якби у вас була можливість дати лише одну пораду собі юній, що б це було? Що б ви сказали?

Нічого не бійся, ні на кого не ображайся. Просто будь собою, навіть якщо це комусь не подобається. Рано чи пізно все стане на свої місця. Все буде добрим!

Фото: Альона Гаста.

Читайте також: ТЕРНОПОЛЯНКА, ЯКА ВІДМОВИЛАСЯ ВІД РОБОТИ “НА АНГЛІЙСЬКУ КОРОЛЬОВУ”, ЩОБ ДОЛАТИ ОСВІТНУ НЕРІВНІСТЬ В УКРАЇНІ