Про що жінка мовчить: Ірена Карпа, письменниця, співачка

Остання книга Ірени Карпи має назву «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете», її авторка — живе втілення цієї тези. Співачка та письменниця, а з недавніх пір коуч відповіла на запитання Marie Claire. Як завжди після інтерв'ю з Карпою ми залишилися з усмішкою на обличчі, дещо епатовані та цілком задоволені.

Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто неможна мовчати?

Я завжди була проти табу. Якщо річ, явище, поняття чи жива істота існує – про неї можна говорити. Саме від замовчувань стаються найбільші біди. Коли люди тримають у собі, щоб не здатися уразливими. Коли замовчують насильство, бо що люди скажуть, коли не підіймають зручних тем, бо не прийнято. Я – за звільнення людини від будь-яких тягарів. Звільнення приходити через усвідомлення, а усвідомлення – через проговорювання.

Коли та із ким останнім часом вам було приємно помовчати?

Мені взагалі часто буває комфортніше мовчати, ніж говорити. З чоловіком мовчати люблю, коли кудись довго їдемо і дивимось на дощ чи понурі зимові пейзажі. З собакою мовчу, коли ходимо біля холодного моря і кутаємось (у неї теж є куртка) — у такі моменти справді більше хочеться слухати, ніж говорити. Вдома біля каміна добре мовчати – з тим же собакою, у якого тепла шерсть і тіло мускулисте, як у коня (правда, вона, падлюка, не дуже довго терпить роль подушки) чи з чоловіком, попиваючи вино і дивлячись на вогонь. З дітьми мовчати не вийде – вони просто олицетворюють потік вербальної інформації. А взагалі краще мовчати на самоті, прогулюючись містом чи в природі. Щоб слухати, а не говорити.

Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

Хвалила сьогодні, коли припаркувалася на бульварі Сен-Жермен у годину пік. (Хто колись їздив за кермом у Парижі, зараз мене розуміє. Це як у старому анекдоті: «Мадам, ви вірите в Бога? – Коли мені вдається припаркуватися в Парижі – так!») паркування, можна було подякувати якщо не собі, то точно Провидінню. А зварила вісь хвилину тому через дурницю: коли зрозуміла, що пішовши за рушником, принесла у ванну штани, кофту, сіль, телефон і книжку, але не рушник, за яким йшла. На щастя, в сусідній кімнаті сидів пульт дистанційного управління – старша донька – то метнулася і врятувала стареньку матір.сміється ).

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Я дуже люблю гарні речі. Красу в дрібницях як таку. Думаю, у помічанні її і є сенс життя. Мені важливо пити шампанське з витончених футів, а не з підручних бокалів . Красу можна відчувати на прикмети, на смак, на запах. Свіжі квіти вдома є завжди – це як мати каву вранці. Потворні речі я з інтерєру безжально викидаю – ще не вистачало, щоб вони пережили нас (вгадайте «шифоньєри» та іншу красу з бідного радянського детства). Краще купувати менше, але те, що справді буде дарувати радість. Те саме з їжею – треба не жерти, а насолоджуватися. З житлом – краще це буде менша площа, але не в новострої, а в атмосферному будинку в історичній частині міста чи взагалі в природі. Найкрасивішою для мене є вона, до речі. Світанки в горах за гроші не купиш – вони безцінні.

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?

Талантом систематизувати речі. Я дуже хаотична, інтуїтивна. Структурування вимагає в мене нелюдських зусиль. Якби я вміла безболісно структурувати (є ж таке вміння вроджене у когось), все в житті пішло б легше. Включно з написанням книг, підозрюю. Бо поки що з задоволенням я структурую лише заняття для моїх курсів.

Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?

Це був би спогад із Гімалаїв, медитація над урвищем, у глибині якого були озеро та льодовик. Літав орел, світило сонце. Вершини були мовчазні, засніжені, дуже чіткі й наче близькі, хоча насправді мали по шість-сім тисяч метрів. Завжди реанімую цей спогад, коли мені кепсько.

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

Я б не робила взаємовиключних тверджень. Але хотіла б побажати чоловікам побільше мужності й відповідальності. І за кар'єру, і за батьківщину. А жінкам – поменше валити на собі всі проблеми світу (і кар'єру, і дім, і дітей), а більше прислухатися до себе, рідненької, і ненависні справи делегувати іншим, а не терпіти, скрегочучи зубами, бо «так заведено».

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?

Гарне бургундське. Піно-нуар. Неймовірний рубіновий колір, і при цьому легкий смак без надлишку танінів. Я, певно, така сама – не люблю «вантажити» людей. Вірю, що складні речі можна викласти легко – і в літературі, і в житті, і на курсах про гармонійні стосунки.

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?

Пам'ятаю як у мої 25 мама плакала в трубку і кричала: «А скоро вже і тридцять, і що ти собі думаєш?!» — щодо моєї «несерйозності» і того, що я «в ус не дую» щодо заміжжя. Дуже смішно було, і маму шкода, звісно. Тепер я вчу своїх слухачок мого курсу, що робити з тим, коли на тобі тисне суспільсвто у вигляді мами-бабусі-сусідів-колег із їх «ну коли ти вже?!» А тоді просто робила всім усе на зло, найперше мамі (ну бо якби я слідувала її пораді, то зараз працювала б у податковій і мала якогось нудного чоловіка із солідним черевцем). Єдине, в чому мама мала рацію – у цій заувазі про швидкий плин години. І «тридцять» справді виявилося не за горами. Щоправда, мама не радила, як ту годину зупинити – я б прислухалася. Бо стільки є класних моментів, у яких хотілося б побути трохи довше.

Зовнішність якого визнаного красеня завжди здавалася вам перебільшеною? І, навпаки, хто з чоловіків із невиразною зовнішністю видається вам дуже привабливим?

Терпіти не можу визнаних красенів! Для мене чоловік, який любується собою і проводити перед зеркалом більше години, ніж я (а я провожу досить мало, якщо чесно) – це НОУ. Дуже часто це перший ознака потенційного аб'юзера. Зведе вас з розуму, показуючи, що ви ніколи не наберете потрібної висоти, щоб бути з ним на рівні. (Один мій колишній відкрито казав мені, що для такої-то сукні треба «ніжки відростити», уявляєте?) Нарешті, я багато говорю про ранні ознаки аб'юзу і на курсі, і в книжці «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете ». Там же я каже, що головне в чоловікові – правильна база. Якщо він чуйний, розумний, добрий, турботливий, готовий відкривати нове у житті і змінюватися – хопіть, не думаючи. Немає такого чоловіка, якому борода не надала б мужності. Дуже легко підштовхнути чоловіка до того, щоб він краще харчувався, качав прес чи навіть змінивши стиль одягу (так, у мене є прості рецепти). І фактично неможливо перевиховати пізнаного тупака, скнару чи брехуна, що звик бігати за шкірною спідницею.

Чим пахне щастя?

На щастя пахне дорожньою пілюкою, прибитою дощем. Особливо в горах, коли вдалося перечекати бурю десь біля ущелини між скалами і зрадіти, що втратили живі, а молнии пройшли повз. Неймовірний туман тоді підіймається навкруги, повітря можна майже бачити, коли вдихаєш його на повні груди. Ще щастя пахне свіжими круасанами та кавою, яку тобі приніс коханий у ліжко. Волосся твоєї дитини. Сторінками нової цікавої книжки. Подушкою чоловіка, на яку ти перекочуєшся, щоб ще п'ять хвилин поспати, коли він уже став. Пиріжками з капустою у домі у бабці. Весняним цвітом на вулиці, якого ти не бачиш, а він – є.

Автор фото: Оксана Жіру, Yulya Weber

Читайте також: #BOOKSHELFY: ЛЮБОМИР ЛЕВИЦЬКИЙ, РЕЖИСЕР