Про що жінка мовчить: Ірина Джус (DZHUS), дизайнерка

Ірина Джус, авторка концептуального бренду Dzhus в рамках Ukrainian Fashion Week No Season 2021 представила нову колекцію, що підтримує філософію розумного споживання. Й погодилася відповісти на запитання рубрики Marie Claire.

Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто неможна мовчати?

Не зважаючи на номінальну свободу слова, в сучасному суспільстві відчувається сильний пресинг щодо «належного» напрямку мислення чи «актуальності» особистої позиції. На жаль, сьогодні соціум не є толерантним до альтернативної точки зору або нейтралітету в питаннях, які прийнято вирішувати з транспарантами. Наприклад, мені важко пояснити міжнародним знайомим, що, на відміну від західного менталітету, наш формувався в ідеології інтернаціоналізму та мультикультурності, тому проблема расизму для нас не є актуальною як така, і активні дії в напрямку боротьби з цим явищем у моєму виконанні виглядали б штучно та нещиро. Такий самий дисконект виникає щодо модної теми прав жінок. В Україні споконвіку майже матріархат, а за радянських часів ніхто й не думав ставитися до працюючих жінок поблажливо або осудливо, тому коли західна преса хвалить мої досягнення крізь призму ‘woman-owned business’, мені стає соромно, адже я жодного разу за свою кар’єру не стикалася з дискримінацією, тож перепон, які я мала б «героїчно подолати попри гендерні обмеження» просто не існує. Але мої спроби нівелювати цей аспект і позиціонуватися виключно як особистість викликають обурений подив. Тому, коли для мене не принципово відстояти свою непопулярну позицію, я її просто не виказую – на жаль, так і досі простіше жити.
А от про що вже просто неможливо мовчати, то це про негуманне поводження з тваринами, яке й досі є законним. Доки не заборонені цирки з тваринами, звіринці, хутро, тестування на тваринах, полювання та інші види знущань, всі досягнення цивілізації можна прирівняти до нуля. На жаль, якщо не нагадувати широкому загалу, що цей жах і досі існує, та як саме він відбувається, більшість не замислюватиметься про вибір косметики за фактором етичності та продовжить фотографуватися з мавпочками.

Коли та із ким останнім часом вам було приємно помовчати?

Із мамою, коли вдається забігти до неї на роботу між справами. Я п’ю каву, а мама займається паперами, і ми обидві радіємо такій спонтанній компанії. Та й посперечатися мовчки важче.

Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

Моїй багатозадачності можна лише дивуватися: крім дизайну одягу та fashion-стилістики я займаюся мейкапом, сет-дизайном, конструюванням лекал, графічним дизайном, організацією зйомок, імідж-консультуванням брендів, обробкою фото, fashion- та beauty-редакторством, піаром, продажами, соцмережами – і це лише по роботі. Але коли нещодавно я власноруч зробила сайт, а щойно закінчивши, мала терміново плести капелюха – тут я дуже похвалила себе за те, що примудрилася здобути стільки різноманітних кваліфікацій. Адже іноді швидко і якісно можна зробити лише власноруч, бо дедлайн просто не дозволяє шукати, чекати й потім виправляти.
Але за те саме себе й сварю. Потрібно більше довіряти іншим і не можна так сильно боятися невдач. Навмисно не навчаюся новим видам діяльності, щоб мати привід звернутися до інших спеціалістів і відчути себе клієнтом, а не виконавцем. Також уже відфільтровую проєкти, для реалізації яких доведеться перекваліфіковуватися. Всього не охопити, та це й не потрібно.

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Порядок. В дизайні, в поезії, в оточуючому середовищі, в думках. Алгоритм взаємовідповідності елементів та їхня потужна синергія. В той же час, неідеальність є надзвичайно магнетичною.

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?

Якщо помріяти про надможливості, доречним було б уміння подовжували плин часу, щоб усе встигати, або ж здатність копіювати свій потенціал до чужого мозку, аби якісно делегувати власні задачі. В реальності ж мені дуже бракує таланту невимушено налагоджувати контакти, інтуїтивно відчуваючи доречність ситуації. Типовий для мене випадок: в неформальній атмосфері інсайдерського заходу підійти до людини, з якою хотіла б познайомитися особисто (часто ми вже поверхнево знайомі в соцмережах) і натрапити на холодну реакцію на кшталт «Надішліть свій запит на імейл редакції», хоча за мить до цього людина виглядала привітною й охоче підтримувала small talk із іншою малознайомою особою. Чи то в мене на обличчі написані слова «стратегія» і «нетворкінг», і це викликає напругу в співрозмовника, хоча насправді моя цікавість щира, або ж у мене просто така карма.

Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?

Важко виділити один. Та говорячи про найяскравіше враження (і не надто особисте, щоб поділитися), хочу назавжди закарбувати спогад про те, як потрапила до паризького палеонтологічного музею та побачила викопні експонати. У мене завжди був особливий енергетичний зв’язок із історичними реліквіями, а знаходитися поряд зі створіннями, яким мільйони років – це щось сюрреалістичне. Щоправда, це було у відрядженні, і я жалкую, що мій чоловік не міг розділити цей захват, адже палеонтологія – наша спільна пристрасть.

Читайте також: ЧОЛОВІК ГОВОРИТЬ: СЕМЕН ГОРОВ, РЕЖИСЕР

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

Я нонконформіст у соціальних матеріях, ніколи не ототожнювала себе зі стереотипами про «жіноче» чи «чоловіче» та не судила про інших за гендерними критеріями. Хоча слово «небінарний» дізналася лише минулого року. Та тут є певне «але»: жінки та чоловіки мають різну фізіологічну будову, до того ж існує культурна пам’ять про етику спілкування в суспільстві, що включає і красиві традиції, й цілком раціональні норми. Очевидно, що сексизм неприпустимий, але навіщо ж руйнувати безневинну естетику комунікації? Вважаю, що сучасним чоловікам личить джентльменський вайб (і їхня орієнтація тут не важлива), а ось що не прикрашає сучасних жінок, то це агресивна конфронтація у відповідь на ввічливу пропозицію допомогти, та відчайдушні потуги самостійно тягти вантаж, щоб довести оточуючим невідомо що, але точно не ментальну незалежність, бо незалежно мисляча людина одразу ж делегувала б технічну задачу й направила б свій енергетичній ресурс на щось змістовне.

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?

Джин або анісовий лікер. Обожнюю пряні трав’яні та хвойні ноти, саме з такими ароматами себе асоціюю.

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?

Ми з мамою подруги, та світогляд у нас завжди був дуже різний. Тож можу скласти цілий список, до чого не дослухалася, та навпаки, радію цьому. Не шкодую, що не пішла вчитися на перекладача чи архітектора, що не шукала чоловіка за фінансовими показниками, що завжди вдягалася так, як себе позиціонувала, хоч як би дивно це не виглядало в очах мами, і що не лягала спати, коли треба, а малювала чи писала вірші ночами. Завдяки цим протиріччям я змогла чіткіше побачити власний шлях.

Зовнішність якого визнаного красеня завжди здавалася вам перебільшеною? І, навпаки, хто з чоловіків із невиразною зовнішністю видається вам дуже привабливим?

Коли йдеться про чоловічу красу, для мене не існує слова «занадто». Завжди вважала чоловічу зовнішність більш виразною й довершеною, ніж жіночу, і моє, можливо, незвичне сприйняття знаходить підкріплення і в природі, де виразний самець контрастує з нейтральною самкою, і в історії моди – адже тисячоліттями чоловіки прикрашали себе більш яскраво. Тож майже всі визнані красені викликають у мене розчарування, бо що для багатьох краса, для мене – посередність. Ніколи не розуміла сільської фізіономії Бреда Піта чи похмурого Джорджа Клуні, що вже в 40 здавався літньою людиною, або бейбі-фейсу Лео ДіКапріо, від якого мої однокласниці втрачали глузд. Пам’ятаю, колись пішла на «Як позбутися хлопця за 10 днів» з Метью МакКонахі. З кінотеатру виходила впевненою, що ось хто б мене ніколи не зачепив, так це той самовпевнений підкачаний блондин. А коли вийшов «Справжній детектив», я була неймовірно вражена тим, як з «дешевого Кена» МакКонахі перетворився буквально на мій ідеал: стрункого загадкового брюнета. З тих пір захоплена ним та його талантом до перевтілення.
У Парижі я мала дискусію з другом-фотографом щодо Луї Гареля – на мій погляд, харизматичного красеня. Друг мав нагоду попрацювати з ним та переконаний, що зовнішність актора невиразна, та й самі риси не дуже вдалі. Я була майже в шоці, що таку наче б то очевидну красу можна взагалі не сприйняти.
Як особисто для мене виглядає довершеність? Погугліть Nicholas Rogers.

Чим пахне щастя?

Морем, кавою та індійськими спеціями.

Фото: Ірина Каламурза @kalamurza_ph

Читайте також: #BOOKSHELFY: АЛЕКСАНДР БЕЛЯК, РЕЖИССЕР