Проект Ukraine on Fire: онлайн-щоденник війни в Україні очима мешканки Маріуполя

Україна в огні  — це англомовні онлайн-записки дівчини, чиє життя, як і у мільйонів українців, змінилося на “до” та “після” 24 лютого 2022 року. Світ має знати правду про жахіття, в які росіяни занурюють мирне українське місто Маріуполь!

Історії проекту “Україна у вогні”, який розпочав Інститут когнітивного моделювання, розказано від імені 27-річної Каті з блокадного Маріуполя. Молода дописувачка уособлює збірний образ українки, на очах якої російська армія скоює криваві злочини проти людства вже понад два місяці. Катя стає голосом тисяч жінок — мовчазних свідків нелюдських дій рашистів у Маріуполі, Бучі, Чернігові, Харкові, Херсоні, Мелітополі та інших українських містах.

Ще 23 лютого дівчина планувала свою життя, піклувалася про сина, займалася буденними справами, працювала на місцевому телеканалі. Проте вже наступного дня її життя кардинально та безповоротно змінилося. 

Путін та російська армія перетворили життя Каті на справжнє пекло на землі. Майже 2 місяці вона провела в окупованому Маріуполі, на її очах вмирали рідні та знайомі, вона на власні очі бачила як щодня змінювалося обличчя рідного міста, як розстрілювали людей під час евакуювання. 

Фото: instagram/uaonfire

#день7

Не всім щастити вибратися з Маріуполя. Сама спроба покинути місто – це сміливий крок. Кожен розуміє — може не пощастити. На виїзді з міста рашисти встановили так звані фільтраційні табори. Один з яких знаходиться у Мангуші. Табір — це не якесь поселення, це дві колони автомобілів і пішоходів. Стоїш у колоні та чекаєш своєї черги. Виходити з автомобілів, шукати їжу, воду або вийти в туалет заборонено. Навіть попри те, що деяким маріупольцям доводилося стоять у черзі протягом кількох днів. Ставлення російських військових до мирних жителів сповнене жорстокості і люті — у черзі чуєш історії про кількість розстріляних, яких їм вже набридло рахувати.

Not everyone is lucky enough to get out of #Маріуполь. The very attempt to leave the city - is a bold step. Everyone understands that you may not be lucky. На outskirts of city, Rashists виходять з-called filtration camps. Один з яких розташований в #Mangush. The camp is not some kind of settlement, it is two columns — cars and pedestrians. Stand in queue and wait for your turn. Виробляючи з автомобілів, їдучи на їжу, вода або їсти до фургону є заборонено. Ще через деякий час Маріупол мешкає на stand in line for several days. The attitude of the Russian military towards civilians is full of cruelty and rage — in the queue you hear stories about the number of those who were shot, whom they are already tired of counting. Photo: Alexei Alexandrov.

#день4

На дорозі лежить мертвий чоловік, у під'їзді сидить поранений, із землі торчать нерозірвані снаряди. У мене з'являється відчуття, що я більше сюди не обернусь. Ніколі. Лица міста старіє щодня. Знайомі з детства будівлі стають чужими. Чуємо, як постріли стають тихішими і віддаленішими. Здається, що все добре: тепер ми далеко від епіцентру подій. Ми помиляємось.

Dead man is lying on the road, a wounded man is setting in the entrance, unexploded shells є sticking out of the ground. I have a feeling I'm not coming back. Ever. Face of city is aging every day. Familiar з childhood, будівлями стає alien. We hear the shots become quieter and more distant. Це seems that everything is fine: ми будемо з epicentre of events now. We are wrong.

#день1

Сьогодні я вперше прокинулася у постелі. Незвичайна тиша навколо. Ми вибралися з пекла. І поки мені складно усвідомити це. Повернулась і бачу, як сладко спит мій Андрійко. Вперше за довгу годину.

Today I woke up in bed for the first time. Unusual silence all around. We've got out of hell. And it's still hard for me to realize it. I turn and see how sweetly my Andriyko is sleeping. For the first time in a while.

Проект “Україна у вогні” збирає свідчення про життя Каті в окупації, історії, свідками яких вона стала і які почула від людей, коли втекла від війни. 

“Історія Каті з Маріуполя – це не просто трагедія одного людини. Це трагедія мільйонів людей, об'єднана однією історією. Зараз мільйони людей стають свідками геноциду українського народу, який вчиняється за наказом диктатора путіна. Це мільйони історій страху та боротьби, мільйони голосів, сповнених мужністю та болем, мільйони свідків воєнних злочинів окупантів. Сучасний щоденник Анні Франк. Світ має знати правду з перших вуст”, - Віктор Березенко, засновник ІКМ.

Якщо світ 77 років говорив “Ніколи знову”, то чому зараз так жорстоко вбивають українців? Відчуйте Катю! Людство спільними зусиллями має припинити криваве божевілля диктатора.

Слідкуйте за проектом Україна в соціальних мережах Instagram та Twitter. 

Читайте також: АНДЖЕЛІНА ДЖОЛІ У БОРИСЛАВІ. УКРАЇНУ ВОНА ВІДВІДАЛА З ВЛАСНОЇ ІНІЦІАТИВИ.