Синдром вину вцілілого: що це і як його подолати – пояснює експерт

У країні точиться війна, хтось рятує собі та свої сім'ї, приїжджаючи у безпечніші місця, хтось залишається на полі бою, комусь, на жаль, так і не вдалося евакуюватися.

Фото: Elia Pellegrini

Українці, яким вдалося вчасно втекти від російської війни, перебуваючи на безпечному відстані від постійних вибухів та льоводового страху, не відчувають собі комфортно, адже в них прокидається синдром провини вцілілого. Нещодавно в соціальних мережах я натрапила на один твіт, який швидко розлетівся по всіх пабліках та телеграм-каналах. У ньому йшлося про наступне:

Росіяни, які радіють, що вони в безпеці, і їх нічого не цікавить. Українці, яким стыдно, що вони в безпеці, а не зупиняють танк із голими руками, співаючи гімн, разом зі своїми співвітчизниками. Між нами не є різниця. Між нами прірва,

- Написав користувач @smpryk.

І справді, так воно і є. Українці, що знаходяться на Західній Україні чи за кордоном, не можуть сказати, що вони щасливі, що над ними мирне небо. Ні! Вони страждають, сумують, плачуть від безпорадності. Це і є синдром провини вцілілого, у всій своїй красі

Якщо говорити науковою мовою, то цей синдром з'являється тоді, коли людина пережила небезпечну чи травматичну подію, яка загрожувала її життю. Через своє спасіння, вони відчувають вину, сміття, що не могли щось зробити, якось допомогти чи втратити життя разом з тими, кому пощастило менше.

Читайте також: Що робити із внутрішньою та зовнішньою агресією? 

Провина вцілілого з'являється відразу чи через певний проміжок години, після евакуації та знаходження надійного прихистку. Тоді починаються типові для цього психічного синдрому симптоми:

1. Постійна втома
2. Злість та роздратування
3. Нав'язливі думки
4. Проблеми зі сном та харчуванням
5. Відчуття безпорадності та безнадії
6. Постійні головні болі
7. Думки про самогубство
8. Нудота та біль у грудях

На власному досвіді можу сказати, що люди, які перебувають у безпеці, можуть виглядати зовні спокійними і, навіть, посміхатися, але, насправді, всередині в них відбувається справжнє торнадо з негативних, руйнуючих емоцій.

Як подолати цей синдром, зберігати “холодну” свідомість та залишатися вірним собі, розповіла психологіня Олександра Зінькова.

Синдром провини вцілілого — це стан, який часто є частиною симтомокомплексу посттравматичного стрессового розладу, але іноді зустрічається окремо. Провину відчувають особи, яким вдалося вцілити під час фізично загрожливих та психологічно травмуючих подій.

Умовно переживання провини можна розподілити на три групи:

— за те, що особі вдалося спастись, коли інші погибли;
— через те, що не зробив достатньо для спасіння інших;
— За те, що хтось потерпів, надаючи допомогу вцілілому.

Цей стан є дуже виснажливим для особистості, що перешкоджає фізичному та психологічному відновленню після пережитих подій. Може виявлятися не лише на рівні постійних роздумів та гнобленого емоційного стану, але й у порушенні сну, аптетиті та травленні, флешбеках та ночних кошмарах і таке інше.

Як допомогти собі

В основі синдрому провини вцілілого полягає конфлікт двох груп почуттів:
- Горя;
- Полегшення.

Тому важливим є прийняття та проживання і того, і іншого. Така формула: «Те, що зараз я переживаю внутрішнє полегшення через те, що мені (моїм близьким) пощастило врятуватися, не пременшує глибини того горя та жалю, яке я переживаю за тими, хто загинув/ потерпів сильніше».

Заперечення ситуації не є ефективним способом боротьби з синдромом провини, бо у довгостроковій переспективі призводить до повторного переживання та ретравматизації.

Базові рекомендації

— Дати собі внутрішній дозвіл на відчуття полегшення;
— проживати горе та втрату без спроб уникнути цього через заперечення;
- Фізичні вправи (прогресивна м'язова релаксація, боді скан, прогулянки на свіжому повітрі);
- творчість;
— долучатися до хвильтерських та громадських ініціатив, якщо є така потреба (проте пам'ятати, що це виключно добровільна та за наявності внутрішніх сил);
— Піклуватися про себе (гігієна, відпочинок, здоров'я, харчування) — ви маєте на це право;
— Пам'ятайте, що ви не самі. Багато хто зтикається з аналогічним станом. Тому спілкування в групах підтримки чи просто з друзями є дуже терапевтичним.