UA
    RU

    Small Talk: Ілля Стронґовський та Микола Ябченко про книгу «Коротка історія українського фемінізму»

    Редагувати переклад
    В Україні вийшло кілька ґрунтовних праць на тему історії жіночого руху, і сподіваємось, що вийде ще більше. А от у жанрі коміксу про український фемінізм зовсім скоро можна буде почитати вперше у книжці «Короткої історії українського фемінізму» видавництва "Видавництво". Про ідею та реалізацію незвичайного проекту розповіли автор ідеї - перекладач та письменник Ілля Стронґовський та автор тексту - експерт з гендерної політики Микола Ябченко.

    Коротка історія українського фемінізму 3

    Хто на вашу думку зробив найбільший внесок у розвиток українського фемінізму?

    Микола: Важко виокремити окрему особистість. Значну частину всіх цих жінок ми згадали у коміксі. На мою думку зараз в Україні розвиток фемінізму на тому етапі, коли рух важливіший за окремі імена (хай навіть і «зіркові»). Але якщо все ж таки треба назвати певні імена, то я б згадав Людмилу Смоляр та Марту Богачевську-Хом'як, які фіксували історію розвитку жіночого руху, а відтак і українського фемінізму. Без знання історії, нам буде легко закидати про те, що все це «імпортне» та «непритаманне». Пані Людмила та пані Марта зробили надзвичайно важливу роботу, але їхні нариси не охоплюють сучасний період і тому ми хотіли б, щоб наша книга подвигнула українських історикинь до написання такої ж книги про сучасниць, поки всі свідчення та свідки у нас перед очима. Адже зрозуміло, що комікс це не академічне видання і не замінити серйозних історичних робіт.  

    Яку подію минулого ви вважаєте найважливішою для розвитку українського фемінізму?

    Ілля: Найважливішою подією минулого, безперечно, є незалежність України. Хоч щоб український фемінізм мав змогу відбуватися. Ну а з найсвіжішого це, звісно, ​​ратифікація Стамбульської конвенції. Тепер мені мріється про найширшу її імплементацію, а там уже і (закочує очі, думки перелічує). (Усміхається.)

    Микола: Можу помилятися, але на мою думку це створення Союзу Українок, адже як організація вони зробили надзвичайно багато, значно більше ніж сукупність окремих жінок. З очікуваних подій була ратифікація Стамбульської конвенції і, на счастье, це вже відбулося. Взагалі ця історія з ратифікацією дуже знакова. Жіночий рух в Україні досить рясий (як і всюди) і Стамбульська конвенція стала тим спільним знаменником, який об'єднав навіть тих, хто перебуває на протилежних позиціях. Дуже сподіваюся, що це відчуття дієвості запам'ятається учасницям жіночого руху і вони й надалі фокусуватимуться на тому, що об'єднує і так зможуть досягати більшого.

    Коротка історія українського фемінізму

    Який гендерний стереотип вам набридливий найбільше?

    Ілля: Про те, що світ накриється розкішницею, якщо більшість у владі всіх рівнів віддати жінкам. Куди цивілізацію довели чоловіки, яким належала абсолютна влада майже всюди і майже завжди ми бачимо. Саме ті, як планета виглядає зараз, з уже незворотними кліматичними змінами, диктаторським абсолютизмом і печерними пережитками і є найбільшим портретом токсичної маскулінності зі всіма її комплексами та вадами. Я дуже хочу видимості жінок на всіх рівнях і реальної влади жінок. Хоч щоб чоловіки в платтях не вирішували що робити з жіночими тілами. Досягти цього і позбавити на пару тисяч років, глянути що вийде. Тоді вже і порівнювати патріархат із матріархатом.

    Микола: Про те, що є жіночі та чоловічі професії. Це дитинство впливає на розвиток дітей – дозвілля, захоплення, що в результаті призводить до вибору неулюбленої але «жіночої» чи «чоловічої» професії. І замість захоплених своїм справою професіоналок та професіоналів ми отримуємо посередність, яка ходити на роботу з 9 до 18. Треба ламати стереотипи, показувати жінок у так званих «нестандартних» професіях, вводити позитивні заходи для заохочення дівчат. Наприклад, один знайомий мені клуб дзюдо запрошував свого часу дівчат займатися абсолютно безкоштовно. Це чудовий підхід!

    Як виникла ідея створення книги «Коротка історія українського фемінізму» та така цікава незвична подача у вигляді коміксу?

    Микола: Перша версія писалася за 3 місяці, з яких місяць пішов на напрацювання фактажу, а десь два на безпосередньо створення коміксу. Після чого ми взяли паузу, щоб трохи відійти від цього дуже динамічного процесу і подивитись свіжим оком, що ми впустили (насправді через обмежений обсяг ми багато чого впустили, але є певні постаті і події, які пропускати було категорично не можливо).

    Ілля: Як приватна особа я багато років виступаю за реалізацію прав і свобод, які наближають нас до цивілізованого суспільства. В українських реаліях, зокрема, це означає постійні баталії за найменші зрушення. На будь-який питання дуже різним оппонентам доводиться відповідати одне й те саме, оскільки «прихильники традиційних цінностей» неспроможні на нелінійну логіку і, наприклад, весь спектр закидів до лґбт чи фемінізму вкладається у них у півдесятка завчених фраз, які нескінченно повторюються по колу. Так, наприклад, у всіх дискусіях, назвімо це так, про фемінізм, буде питання «Навіщо ви тягнете сюди чужу нам ідеологію?» І мені щось не давало спокою, ну як «чужа», 150 років тому вже ці ідеї у нас висловлювалися, це достатньо для запису в традицію? Але щоб стисло і обґрунтовано відповідати на однотипні питання, має бути небанальна подача, яка буде легко запам'ятовуватися і буде доступною для сприйняття. На жаль більшість сучасної літератури про фемінізм вимагає, щонайменше, академічної поліції. Цифровий контент чисельних, на щастя, сайтів, дужий доступніший для розуміння, але на папір його поки не поспішають переносити. Початковий задум для цього мальопису був “взяти гарну книжку про історію українського фемінізму і зробити з неї комікс”. Але виявилося, що такої книжки поки що немає, і Микола Ябченко блискуче написав короткий переказ академічного тому, який, вірю, з'явиться у майбутньому. Ну, тобто всі майбутні “Історії українського фемінізму” будуть приречені ставати розширеними конспектами нашого мальопису. Це дуже відповідально і трохи кумедно.

    Технічно від задуму до першої версії втілення минуло півроку і це десь вдвічі менше за мінімально потрібну годину. Нам пощастило бути відібраними у програму УІК до 30-річчя України, але вона передбачала дуже жорсткі дедлайни, в які наші надзвичайні художники Юлія Вус та Іван Кіпібіда заледве вписалися, а Лілія Омельяненко забезпечила втілення проекту в цілому. Після здачі першої версії до бібліотеки ми взяли трохи години на відпочинок, аж тут повномасштабна війна та терміни допрацювання довелося кількаразово переносити. Ну але чекання було того варте.

    Коротка історія українського фемінізму 5

    Як погоджувалися ілюстрації до книги?

    Ілля: З Іваном ми вже працювали кілька разів – не як коміксистом, правда, а як ілюстратором, та все ж таки ми знали чого чекати і як досягти бажаного результату. Усі скетчі ми погоджували максимально оперативно, а у процесі фіналізації ілюстрації ще підкидали ідей як додати гострих деталей. Різних ідей було багато і ми всіляко заохочували синергію команди, щоб шутки були доречними і остроумними, мальописи взагалі дуже синергетичне мистецтво, навіть мінімальний внесок шкірного здатний драматично покращити результат. Суто технічно, гадаю, найбільше години і зусиль забрала обкладинка та орнаментальні елементи. У нас обкладинка пародіює оправу Історії України Михайла Грушевського https://pbs.twimg.com/media/DboDpsnWsAAhX66?format=jpg&name=4096×4096 і ми дуже старалися, щоб вийшло досить схоже і водночас нічого не дублювати. 

    Микола: Я вперше працював над коміксом, тому мені майже все подобалося. Що й не дивно, адже коли твої строчки маленьких чорненьких літер перетворюються на цілий світ – це зачаровує. А від Ілля, як людина досвідчена у жанрі, мала багато ідей та порад, які зробили цей комікс значно потужнішим. Наприклад, абсолютно «службова» сцена із Сімоною де Бовуар у кафе, яка була потрібна для введення персонажів у комікс, стала значно цікавішою завдяки телефону у вигляді омару. Таким чином, крім візуально привабливішої картинки ми ще й привнесли Сальвадора Далі в нашу історію.

    Який антивоєнний твір ви вважаєте шедевром?

    Микола: Вже багато років мій улюблений твір «Ловка-22» Джозефа Геллера. Є чудовий український переклад, кілька років тому зняли мінісеріал із Джорджем Клуні – він теж чудовий. Книга про абсурдність війни, військових правил – сама назва стала знаковою. «Ловиця-22» у книжці означає, що пілот може бути звільнений від необхідності літати, якщо він божевільний, але для цього він сам має попросити про перевірку на божевілля. А той хто намагається ініціювати перевірку, щоб уникнути польотів, демонструє тим самим жагу до життя, а отже не може бути визнаний божевільним. Прекрасна книга – рекомендую.

    Ілля: Щиро кажучи я максимально індиферентний до творів воєнної тематики, найкращі з яких, звісно, ​​антивоєнні і vice versa. Намагання підсумувати їхні ідеї та метафори призводять до переліку банальностей: війна це страшно, ніхто не має воювати, страждають невинні, виживання залежить від сліпої удачі, а не особистих якостей. Комусь вдається подати ці концепти цікаво, і я таким чином міг би радити те, що найближче особисто мені - "Мауса" Арта Шпіґельмана та "Зона безпеки Ґоражді" та "Палестину" Джо Сакко. Графічна проза про не найкращих людей за чи не найгірших обставин. 

    І я дуже чекаю тієї творчості, яка продовжує з'являтися у нас внаслідок війни з росією. Можливо серед них з'явитися саме той, про який ви питали.

    Коротка історія українського фемінізму 11

    Читайте також: SMALL TALK: ХУДОЖНЯ АЛЕВТИНА КАХІДЗЕ У ПРОЕКТІ RUSSIAN INVASION TO UKRAINE

    Статті на тему