SMALL TALK:  Юлія Білоус, продюсерка MEGOGO Audio про новий аудіосеріал «Опір» й український подкастинг

Минулого тижня відбулася презентація нового документального аудіосеріалу «Опір». У ньому йдеться про українців, які 24 лютого приєдналися до лав українського війська та протягом кількох перших тижнів повномасштабного вторгнення боронили Ірпінь. Юлія Білоус — продюсерка MEGOGO Audio й сценаристка аудіосеріалу розповідає про проєкт, пошук історій, а також про наративний подкастинг в Україні.

Як виникла ідея аудіосеріалу «Опір»?

Ідея цього проєкту народилася в жовтні після зустрічі з нашими партнерами з Сил територіальної оборони ЗСУ. Їхня команда працює над масштабним комунікаційним проєктом «Великі битви», щоб зафіксувати важливі віхи нового етапу цієї війни. Оскільки ми маємо експертизу саме в аудіоісторіях, наша пропозиція була створити аудіосеріал.Звільнення Київщини стало однією з перших знакових перемог, символом спротиву. Під час розробки проєкту нам потрібно було визначитися й «локалізувати» місце дії, щоб не розгубитися в масштабах подій і зосередитися на історіях героїв, тож у такий спосіб ми зупинилися на обороні Ірпеня, яка тривала з кінця лютого до початку квітня.

Як відбувалася робота над аудіосеріалом?

Перш за все, ми шукали людей, готових ділитися спогадами про ті дні. Військові постійно переміщуються в межах поставлених їм завдань: багато з тих, хто боронив Ірпінь, перебували на фронті, хтось був на навчаннях, тож ми терпляче чекали й шукали тих, хто бодай на день може вирватися до Києва й прийти до нас на студію. Врешті, записали чотирьох наших героїв — Антона Голобородька, Юрія Гудименка, Василя Залевського і Єгора Соболєва. Нам дуже пощастило — це були відверті розмови, про людське й зрозуміле. Хоч ми і ставили їм низку запитань як до військових, проте основним завданням було «показати» їхні портрети, підсвітити людські риси на фоні пережитих подій і досвіду.

Власне, коли в тебе є такі чотири наповнених розмови, складно обрати, які саме фрагменти мають потрапити у сценарій: а що лишатиметься поза ним, чи не загубиш ти в процесі щось важливе, якусь думку, якої забракне фінальному портрету героя? Сподіваюся, і сценарно, і музично, і за допомогою шумового оформлення нам вдалося передати все, що було задумано.

Чи стоїть за цим проєктом якась велика ідея?

Є дуже просте і зрозуміле завдання, яке, на мою думку, керує всіма, хто працює з документальними проєктами про війну. Воно полягає в тому, щоб записувати у відео, текстах, аудіо чи фотографувати тих, хто зараз щоденно ризикує життям задля нашого майбутнього. Потрібно зберегти якомога більше голосів і спогадів. Настане час осмислювати пережите, пригадувати й опрацьовувати у різних проявах. Що більше ми зафіксуємо, то важче буде стерти щось із нашої памʼяті.

Аудіосеріали — це своєрідна «візитка» MEGOGO Audio. Як ви шукаєте історії?

Ми почали працювати над наративними проєктами наприкінці 2020-го. Назвали їх аудіосеріалами, бо поставили за мету створювати завершені історії, які викладаємо зазвичай як серіали на стримінгах — одразу всім сезоном. Це обґрунтовано насамперед поведінкою користувачів — ми не хочемо, щоб слухач робив перерву. Раптом у нього є 60-90 хвилин часу в дорозі, на тренуванні чи вдома, протягом яких він може прослухати історію повністю?

Наша команда знаходить історії в розмовах з людьми, книжках, фільмах, статтях тощо. Нещодавно я знайшла ідею для аудіосеріалу в ТікТоці — побачила один архівний запис, поставила собі низку запитань, знайшла матеріали й склала список потенційних героїв. Інколи до нас приходять з ідеями: власне, з цього почалася наша співпраця з режисером Корнієм Грицюком, із яким ми створили два аудіосеріали — «Куренівка: історія київського потопу» і «Маятник: життя і футбол Валерія Лобановського».

Історії нас оточують, достатньо лише правильно налаштувати свою «лінзу».

Наскільки популярні аудіосеріали серед українських слухачів? Яке майбутнє чекає на такий формат?

За останні два роки зʼявилася низка українських наративних подкастів (або ж аудіосеріалів), вартих уваги. У них є своя аудиторія пошановувачів, сформована довірою до студій та авторів, які їх створюють, а також досвідом споживання таких подкастів, наприклад, англійською.

Я думаю, що такий формат розвиватиметься в напрямку якісного зростання — і в питаннях сценарних, і в питаннях звукових. І також вболіваю, щоб у нас нарешті почало розвиватися художнє «кіно в навушниках».

Я вірю у слухацькі спільноти, що обʼєднуються довкола якісного контенту, бо він дає відповіді на запитання, які ці спільноти ставлять. Якщо автори подкастів відповідатимуть на їхні запитання у форматі наративного подкасту — цей подкаст будуть слухати, й попит на такі проєкти зростатиме, бо вони додають значно більше різноманітності слухацькому досвіду.

Фото: Roman Pashkovskiy

Читайте також: УКРАЇНСЬКІ КНИЖКИ І АУДІОГІДИ З’ЯВИЛИСЯ В АЛБАНІЇ ТА ІРЛАНДІЇ