Small Talk: гурт Dakh Daughters про фільм “РОЗИ. Фільм-кабаре”

21 листопада о 18:00 у Будинку Кіно відсвяткують день народження гурту Dakh Daughters і річницю початку Революції гідності. У цей день в осередку Кіноспільнота відбудеться допрем’єрний показ фільму “РОЗИ. Фільм-кабаре” режисерки Ірени Стеценко. Зараз дівчата Dakh Daughters не в Україні, вони працюють у Європі, аби привертати увагу до України, тримати Україну у світовому інфополі та робити українські голоси гучнішими. Напередодні показу ми поспілкувалися з Наталкою Галаневич та Наталкою Шарп (Зо) з Dakh Daughters.

Дехто тільки через кілька місяців після повномасштабного вторгнення зміг почати слухати музику, читати книги, дивитися кіно. Як це відбувалося у вас?

Наталка Галаневич: Неможливо було щось слухати, читати, лише з часом змогла слухати музику, але це всеодно зрідка. Мене рятували і рятують лекції Євгенія Стасіневича про українську поезію і прозу – магічним чином дарують ту створювальну енергію, яку так важко тримати в собі, коли лють заливає всі думки після кожного повідомлення про прильоти і смерть наших громадян і захисників.

Наталка Шарп (Зо): В мене невгамовні, невиховані сусіди, з писклявими голосами, і я чую все, що вони говорять, пищать, сміються, лаються з вечора до пізньої ночі: доводиться слухати радіо «Франс мюзік» з класикою-х*ясикою і джазом, це прекрасне радіо. А інша музика мене дратує. Позавчора погано ловило і я перемкнула на інше радіо, там була розмова про ситуацію в Україні: пів ночі не спала. Новини переглядаю дуже дозовано.

Як ви ставитеся до «кенселення російської культури»?

Dakh Daughters: Зараз ми не бачимо сенсу говорити чи думати про російську культуру – вона абсолютно девальвувала себе, більше того, вона успішно кенселить себе сама варварськими терористичними діями. Що важливо – не втратити силу і духовні ресурси у цьому кенселенні – і мати потужність для створення дискурсу про українську культуру і її самість – говорити і говорити тут у Європі про нашу літературу, кіно, музику, візуальне мистецтво, максимально заповнювати європейський простір своїми культурними артефактами. Так само важливий дискурс про українську культуру і в самій Україні. Коли ми говоримо тут у Європі після концертів із публікою, то саме такі акценти і розставляємо – хто ми є і що ми можемо представити світові як культурна держава. Дуже сильні відчуття і переживання були, коли після нашого концерту в турі Францією в місті Ґап показували фільм Максима Наконечного «Бачення метелика», а потім у Нормандії в Вірі, де ми працюємо в театрі, показували фільм Каті Горностай «Стоп Земля», і ми після показу спілкувались із глядачами і говорили й говорили про українську культуру, сучасне кіно та музику. Це дуже важлива конструктивна складова побудови діалогу із Заходом, при тому що на кожній розмові ми говоримо за необхідність збройної підтримки нашої держави проти терориста-росії, бо це ворог для всього цивілізованого світу, а не лише для України.

Що ви робите під час блек-аутів?

Що ви робите, щоб не впадати у відчай?

Наталка Шарп ( Зо): Допомагає сприймати все як мінливі кадри, сценарії, кіно. Робити хороші побажання. Дякувати за те, що є. Звертатись до своєї духовної сутності. І особливо – робити те, що перед носом.

Фото: кадри “РОЗИ. Фільм-кабаре”

Читайте також: SMALL TALK: ІРЕНА, СТЕЦЕНКО, РЕЖИСЕРКА ФІЛЬМУ ROSES FILM CABARET 

Повʼязані теми:

Невеличка розмованова українська музикакінопрем'єраDakh Daughters

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: