«Уявити не можемо, якими були б ми й наша музика без війни»: гурт Ziferblat про Євробачення, творчі експерименти та власну місію

Нещодавно відгримів міжнародний пісенний конкурс Євробачення — 2025, де Україну гідно представив гурт Ziferblat. Музиканти виступили в фіналі з піснею Bird of Pray та вибороли 9 місце, отримавши високу оцінку від національних журі та глядачів.

Ми запросили Ziferblat стати героями нашої діджитал-обкладинки і розпитали про емоції після виступу, як війна вплинула на їхнє мистецтво, чому вони ніколи не жертвують автентичністю заради формату та як шукають нові сенси у музиці. Також говорили про натхнення, роль класичної музики у їхньому звучанні, сміливі експерименти та легенд, з якими мріють розділити сцену.

МС: Окрім 3-хвилинного виступу на сцені, якою була найбільш значуща внутрішня творча боротьба або компроміс, з яким ви зіткнулися, адаптуючи своє творче бачення до формату Євробачення? Як ви подолали прірву між мистецькою автентичністю та вимогами глобального телевізійного шоу? Чи був момент, коли ви відчували, що вас штовхають у напрямку, який не відповідає цінностям вашого гурту, і як ви на це реагували?

Валентин: Насправді, ні, не було. Це не перше наше телешоу. Ми нормально ставимося до телевізійного формату. А щодо «штовханини» у якомусь напрямку — ми самі збирали свою команду. Вона складається виключно з людей, яким ми довіряємо і яких слухаємо. Тож ніяких непорозумінь тут бути не могло.

Даниїл: Було б негарно махати мечем після бою. Ми завжди хотіли потрапити на цю сцену, тож були готові на компроміси. Зрештою, після Євробачення можна спокійно повернутися до свого природного середовища.

МС: Сцену Євробачення дивляться мільйони, і тиск є грандіозним. Чи можете ви описати конкретний момент під час живих виступів (репетицій або фіналу), коли ви відчули найбільшу емоційну напругу — чи то захоплення, страх або вразливість — і як ви справлялися з цим почуттям у реальному часі?

Даниїл: Найбільший тиск відчувається поза сценою. Навпаки, під час виступу весь тиск розсіюється у натовпі. Я найбільше чекав на ці три хвилини перед глядачами. Емоційна напруга зростала саме в період відсутності репетицій і живих виступів.

Валентин: Я думаю, більшість відповідальності лягла на плечі Дані. Для мене найнапруженіший момент — це коли ми зрозуміли, що у Дані величезні проблеми з голосом, і треба було хоча б просто вийти та заспівати.

МС: Крім результатів, яке емоційне враження Євробачення справило на вас як на індивідуальностей та колектив? Що вас здивувало найбільше? Чи виявив конкурс раніше невідомі сторони вашої команди?

Валентин: Бувало різне, але хай воно залишиться там, у Базелі. Ми просто мали гідно пройти цей етап.

Даниїл: Я ще більше дізнався про своє тіло та психологію. Це найцінніший досвід, який можна забрати з собою без валізи.

МС: Євробачення — це ретельно відрежисована подія. Чи можете ви пригадати конкретний «закулісний» момент, який глядачі не бачили, але він суттєво вплинув на ваш настрій, а згодом і виступ? Наприклад, технічний збій, логістична проблема або внутрішні суперечки.

Валентин: Як ви сказали, це ретельно підготовлена подія, тому проблем практично не було. Збої можуть траплятися під час репетицій або шоу для журі, але не у прямому ефірі. У нас була проблема під час першого півфіналу: у Христини на початку в залі не працював мікрофон. Наш менеджмент сильно занепокоївся, що це потрапило і в телевізійний ефір. Але потім перевірили — все окей. У будь-якому разі, якщо технічні збої сталися з вини організаторів, ти маєш право виступити ще раз. Це важливо.

МС: Цей, здавалося б, усього лише пісенний конкурс часто стає мікросвітом— відображенням широкої геополітичної напруженості. Чи виокремлювали ви особисто якісь моменти або взаємодії, що доводили б цю тезу, і якщо так, то як це вплинуло на ваше сприйняття девізу «Об’єднані музикою»?

Валентин: Євробачення дуже старається бути толерантним та дійсно об’єднувати музикою. Але на практиці це, звісно, не завжди так. Є кілька учасників, з якими ми взагалі не спілкувалися через їхню проросійську позицію. Гадаю, неважко здогадатися, з ким саме.

МС: Розкажіть, як досвід участі у Євробаченні змінив сприйняття успіху для вас як гурту та як артистів, індивідуальностей? Чи надихнув конкурс на переосмислення амбіцій або вектора, за яким рухається ваш колектив?

Даниїл: Ні, конкурс Євробачення не змінив нас як людей чи артистів, а лише додав впевненості у власній справі, а також сил для боротьби з постійними перешкодами.

МС: Багато артистів описують унікальний феномен «пост-Євробачення» — піднесення і порожнеча водночас. Як ви переживаєте цей період і чи намагаєтеся зберегти імпульс, спрямувати енергію, отриману від конкурсу, на наступні мистецькі перформанси Ziferblat?

Валентин: Ми — не артисти Євробачення. Наш гурт існував до, й буде існувати після.Чи будемо ми відчувати якесь спустошення? Можливо, так часто буває після важливих та цінних етапів у житті. Це нормально: головне — не впасти в залежність.

Даниїл: Так, я чув від інших артистів/артисток про синдром «після Євробачення». Звідки він береться? На мою думку, через сильну творчу залежність від такої події. Наша творчість не залежить від цього конкурсу. У мене є багато рутинної музичної роботи, яка приносить мені не менше задоволення.

МС: Якби ви могли надіслати собі одне повідомлення в минуле, напередодні національного фіналу, знаючи все, яким би воно було?

Валентин: Не читати коментарі. Ніколи. Думати тільки про себе і свій виступ. Усе. (Сміється)

МС: Багато українських пісень на Євробаченні, як-от Stefania гурту Kalush Orchestra у 2022 році та Teresa & Maria Alyona Alyona та Jerry Heil у 2024 році, мали послання, що буквально вкорінені в культурну стійкість України, в її невпинну боротьбу. Ваша пісня Bird of Pray продовжує цю традицію, говорячи про розлуку, надію та боротьбу за свободу. Розкажіть, чи вплинув на ваш творчий процес або на меседж, який ви прагнули донести, тематична вага попередніх українських пісень на Євробаченні, особливо тих, що народилися внаслідок повномасштабного вторгнення, під час написання Bird of Pray? Як вам вдалося поєднати глибоко особистий характер пісні з величезними суспільними та політичними очікуваннями, покладеними на представників України на Євробаченні?

Валентин: Ні, минулорічні пісні не вплинули. Ну, за тематикою точно ні. Структурно мені була дуже цікава пісня Яни й Альони, я багато в чому надихнувся під час створення нашої композиції. А щодо концепції, то у нас багато пісень-рефлексій на події війни. Для цього мені не дуже потрібна «тематична вага» попередніх заявок на Євробаченні. Це лише попконкурс.

МС: На сцені, де часто очікується досконалість в кожній деталі виступу і чітко видно, сприймається будь-який прояв вразливості, розкажіть, як це насправді — долати фізичні та емоційні бар’єри, представляючи свою країну на такій масштабній платформі, і як ви підтримували один одного в критичні моменти?

Даниїл: Це складне й комплексне питання. Прояв вразливості — показник того, що ми люди. І це теж частина виступу. Долати бар’єри — головне завдання на такій великій сцені. Особливо для представників України, де Євробачення вже стало культовою подією.

Методи боротьби у кожного свої залежно від психотипу людини. Про свої методи доведеться багато-багато писати. Залишу це для мемуарів. (Сміється).

МС: Досягнувши сцени світового масштабу — виступу на Євробаченні, чи можете ви спроектувати, як цей досвід вплине на майбутній музичний напрямок і кар’єру Ziferblat? 

Даниїл: Він має вплинути на нас з практичної точки зору. Є європейський слухач, який чекає на нас, і ви не повинні його втрачати. Це наразі основна мета.

МС: Даниїле, далі питання до тебе. У попередніх інтерв’ю ти згадував, що боїшся заганяти себе в межі одного жанру. Ти сказав, що слухачі з нетерпінням чекають на нові сенси, оригінальні мотиви, але на які музичні експерименти ти маєш піти в майбутньому, щоб втілити це? Чи думав про щось радикально нове або, можливо, про поєднання нового з забутим старим? Чи є якісь заборонені теми або жанри, до яких ти ніколи не звернешся?

Даниїл: Не буду оригінальним, відповідаючи, що кожен музикант не хоче заганяти себе в рамки. Але я вбачаю свою місію у створенні музичних історій, які б знаходили відгук у людей, яким болить. Це єдине моє бажання. А засоби спробую знайти й бажано різноманітні. (Усміхається.)

МС: Ти згадував, що великий вплив на тебе має класична музика. Які твори й композитори надихають тебе найбільше? Чи позначилися твої вподобання на творчості? Можливо, знаходиш якісь паралелі між класичною музикою та сучасним роком?

Даниїл: Сучасного року не існує. Рок-н-рол як світогляд переживає кризу, можливо, смертельну. Й це добре. Справа тут не в рок-н-ролі. А от щодо класичної музики, то вона простягається через велику кількість століть. Це музика від природи. Ігнорувати її — кримінальний злочин.

Можу сказати, що найбільше на мене впливає саме академічна музика, її значення вирішальне, особливо в тому, що стосується структури композиції. Моїми улюбленими композиторами завжди були Моріс Равель, Ґустав Голст, Фридерик Шопен та Роберт Шуман.

Щодо запитання, чи знаходжу я паралелі між класичною музикою та сучасною, то для будь-якого свідомого музиканта це не паралель, а одна пряма лінія.

МС: Валентине, ти відповідаєш за музичний складник гурту. Маю сказати, завжди дивує, як віртуозно поєднуєш різні жанри та стилі. Розкажи, як знаходиш баланс між своїми особистими музичними вподобаннями та тим, що звучить саме як Ziferblat? Чи жертвуєш своїми ідеями заради органічного звучання гурту?

Валентин: Це не зовсім так. Мій брат у питаннях аранжування не гірший за мене, а багато в чому й кращий. Він ліпше володіє термінологією і може за секунду пояснити, наприклад, барабанщику, чого хоче. Я все роблю більше на відчуттях.

Хлопці іноді сміються з мене, з того, як я «важко» все пояснюю. (Сміється.) Звучання Ziferblat — це суміш наших ідей.

МС: Коли людина з дитинства займається музикою, то глибоко знається на ній. Поділися з нами, хто був твоїм першим музичним гуру? Які музиканти вплинули на твоє становлення і хто у твоєму топі зараз?

Валентин: Моїм першим закордонним музичним коханням стали The Doors. Цей гурт пережив випробування часом і досі залишається для мене одним з улюблених.

З дитинства на мене велике враження справляли Девід Боуї, Елвіс, Арета Франклін. Українським виконавцем номер один для мене так і залишається «Океан Ельзи». Зараз я слухаю не так багато музики. Дуже люблю Massive Attack, Gorillaz. З більш сучасних гуртів — Arcade Fire. Також люблю Tyler, the Creator. Дуже сподобався альбом Doechii.

МС: Якби ви могли запросити виступити з вами будь-якого музиканта з тих, хто нині живе або жив колись, хто б це був?

Даниїл: Ґреґ Лейк та Моріс Равель.

Валентин: Ох, не знаю… Останнім часом думаю про те, як би хотілося заспівати дуетом із Джорджем Майклом. Обожнюю його голос.

МС: Федоре, ти приєднався до гурту пізніше за інших учасників. Розкажи, як «вливався» в уже сформований колектив зі своїми музичними поглядами та досвідом? Чи були якісь «труднощі перехідного періоду», чи між вами одразу виникли баланс та взаєморозуміння, як між творчими одиницями?

Федір: Хлопці покликали мене як сесійного барабанщика на «Х-Фактор», і одразу в нас почала закручуватись творча дружба. Мабуть, це стало початком нової ери, після цього нас стало троє. Пам’ятаю, що тоді ми були свіжим подихом один для одного. Я знайшов своїх людей, з ким можу проявлятися з різних сторін, вчитися новому та творити.

МС: Ziferblat був заснований у 2015 році, в непрості часи, коли Україна зазнавала постійних соціальних та політичних змін. Наскільки в цілому це вплинуло на ваш стиль і загальну філософію гурту?

Даниїл: Ті часи були вирішальними для нашої творчості. У 2013 році ми вирішили, що наша англомовна музика більше не задовольняє власне бажання бути почутими. Це сталося напередодні Революції Гідності.

Валентин: По суті, Ziferblat бере свій початок з війни, його існування продовжується під час вже повномасштабного вторгнення. Уявити не можемо, якими були б ми й наша музика без війни. Вона впливає на все. Гадаю, наша творчість була б геть іншою. Можливо, мали б більше позитиву в піснях. Насправді ми ніколи не займалися кон’юнктурою. Точніше, була в нас одна спроба, у тому ж 2015 році, — пісня «Нові надії». Добре, що цей трек зараз дуже важко знайти в мережі. (Усміхається.)

МС: На вашу думку, як війна загалом вплинула на українську музику? Чи бачите нові тенденції, напрями, яких раніше не було? І якою бачите роль гурту Ziferblat у новітньому музичному ландшафті?

Даниїл: Повномасштабна війна ще більше дозволила українськомовному контенту давати свої плоди. Чи привело це до підвищення якості українського творчого продукту? Час покаже. Роль Ziferblat залишилася такою, як до повномасштабного вторгнення. Ми були та є радикальним проукраїнським гуртом, що бачить свій розвиток у західному напрямі.

Над матеріалом працювали: Євгенія Власенко, Оля Коровʼячук

Photo: Misha Chubun, style: Sonya Gorobets, muah: Nastya Khoruja, dress: Nadya Dzyak, PR: No Limits Publicity Agency