Мода
Арт об’єкт: Олена Буреніна про усвідомленість, Saint Martins та музеї
Поділись:
Дизайнер Олена Буреніна розповіла Marie Claire про те, як у її творчості зустрілися мода, мистецтво та глибока душа.
— Рік тому у бренду Burenina сталася важлива подія – ви відкрили власний бутік. Розкажіть про перші результати його роботи.
— Головний результат – і нам, і клієнтам стало легше, бо бутік забезпечив вільний доступ до колекцій. Клієнти можуть приїхати в будь-який зручний для них час, приміряти і купити речі, що сподобалися. Рік тому сталася кумедна історія: випав сніг, я приїхала в бутік і побачила, що все паркування і сходи замело. Взяла лопату і почала розчищати. За кілька хвилин поруч зупинився білий Range Rover, з нього вийшла тендітна дівчина і запропонувала допомогу. Я її запросила на каву, ми потоваришували, і вона стала клієнткою бренду. Ось так жіноча синергія створює абсолютно неймовірні дружні стосунки. А не було б бутика, я б не познайомилася з величезною кількістю класних людей.
— Ви самостійно працювали над оформленням цього простору та створили справжні арт-об’єкти на стику моди та предметного дизайну. Чи не думали про те, щоб зайнятися колекцією предметів інтер’єру?
— Так, я справді самостійно розробляла дизайн бутіка, бо його простір – це продовження моєї сутності, моїх колекцій. Мені подобається гра фактур. І я завжди шукаю якогось конфлікту в дизайні, не люблю прилизаності. Дуже приваблює, наприклад, щось м’яке та водночас жорстке. Кожна текстура в такий спосіб підкреслює і посилює значення, сенс одне одного. Наприклад, поряд з холодною сталевою рецепцією – м’яка текстура рожевих джгутів, яка дуже фактурна та м’яка за відчуттями, сприйняттям. На неї дивишся, і тобі одразу стає затишно та тепло. Тобто акцент робиться на двох контрастних об’єктах: м’якої, рожевої, зефірної інсталяції та холодної, сталевої, дзеркальної рецепції.
Щодо створення колекції предметів інтер’єру, я думала і продовжую думати. Напевно, суть моя така, що я завжди тяжіла і тяжіти до мистецтва. Отже, будь-який його прояв мене вабить.
— Свою першу колекцію одягу ви показали, будучи студенткою. Розкажіть, де ви вчились.
— Я закінчила Київський університет технології та дизайну за двома спеціальностями: fashion-дизайнер та художник-модельєр. Отримала два червоні дипломи. У нашому виші за тодішнього викладацького складу це було зробити дуже складно, практично неможливо. Щотижня ми робили по 150 начерків. Якщо не робиш – автоматично вилітаєш. Вчинила я вже після того, як запустила свій бренд. Просто відчула, що мені не вистачає освіти для того, щоб укомплектувати все в голові, щоб усе вгамувалося і стало зрозуміло, як це працює. Саме там я навчилася всього того, що знаю та вмію.
— У який момент до вас прийшло усвідомлення того, що хочете пов’язати своє життя з модою?
– Я хотіла бути дизайнером одягу з раннього дитинства. Не пам’ятаю, коли це сталося, але я завжди носилася з клаптями тканини. Батьки мене дуже підтримували, мама у мене художниця, а тато – інженер-конструктор, робив розробки для NASA та був, на жаль, невиїзним. У нас вдома постійно збиралася тусовка творчих людей, майже щодня приходили у гості письменники, художники, кіношники, і я росла у цьому потужному середовищі.
— Ви неодноразово брали участь та перемагали у різних конкурсах. Що це вам дало?
— Найзначущим для мене став конкурс молодих дизайнерів, організований одним із глянцевих журналів. Я виграла навчання у лондонському коледжі Saint Martins. Там дуже сильна і взагалі радикальна інша освіта, яка більше відповідала моїй суті. Воно розвивало мене над технічному плані, а плані бачення і розкріпачення. До університету в Лондоні я була дуже затиснута, завжди переживала, що подумають, як це сприймуть. Але в Британії мене прийняли дуже добре, я підготувала дуже серйозне портфоліо. До речі, його побачив Кендзо Такада і був у захваті від робіт. Пам’ятаю, мені надіслали лист із Saint Martins, у якому мене привітали та розповіли про те, що Такада під сильним враженням від моїх робіт. Емоції, звісно, тоді зашкалювали.
Це було кілька курсів: перший присвячений створенню колекції, а другий – маркетингу та просування. Мене вразив їхній підхід, він абсолютно інший. Вони заточені на те, щоб розвивати студента творчо, не обмежуючи його, але водночас дають розуміння, що fashion – великий бізнес, і як би ти не був добрим і талановитим, все одно маєш орієнтуватися на ринок.
Взагалі, конкурси – це як сходинки, які дають упевненість у собі, і ти підіймаєшся поступово.
– У вас були покази за кордоном?
— Так, було три покази у Вашингтоні на DC Fashion Week. Ще в мене був благодійний показ у Нью-Йорку – ми заробляли гроші для дітей, хворих на рак. П’ять показів відбулося в Італії, один із них був показом-конкурсом, де я посіла перше місце серед 24 іноземних дизайнерів.
У цьому змаганні, як правило, давали дуже великий грошовий приз, але саме того року його скасували. Напевно, тому я й виграла (Сміється).
Також ми провели дуже гарний показ у Відні, після якого я лишилася під великим враженням від злагодженої роботи австрійської команди.
— Ваш бренд відомий далеко за межами України. Як ви прийшли до цього?
– Про нас писала преса 34 країн світу. Це завжди відбувалося саме собою. Ми жодного разу самі не відправляли прес-релізи та лукбуки до закордонної преси з проханням опублікувати. Нам достатньо було лише показати колекцію і фотографії розходилися по всьому світу. The Guardian, багато японських журналів публікували фото наших показів на головних сторінках своїх онлайн-видань. Якось був цікавий випадок: мені у Facebook написав німець, математик. Запитує: “Ви знаєте, що вашу колекцію надрукували у нас?” Звісно, я не знала, що у берлінському виданні хтось щось надрукував. Він запитав, чи не математик я, тому що геометричні форми, пропорції колекції навели його на думці, що я займаюся точними науками. Мені дуже подобається те, що мої роботи приваблюють цікавих людей. Це одна з головних цінностей того, що я роблю.
— Сьогодні говорять про те, що Тижні моди втрачають свій сенс, і дизайнери мають безліч інших шляхів представити свої колекції. Що ви думаєте з цього приводу?
— Мені не хотілося б, щоб Тижні моди припинили своє існування. Тому що це важливий елемент демонстрації не лише одягу, а й світовідчуття дизайнерів. Тижня моди – це місце, де дизайнер може за допомогою музики, арт-об’єктів висловити своє бачення того, що відбувається, або свою рефлексію на якусь тему. Це не просто показ, а уособлення душі дизайнера. Саме на показі ти можеш доторкнутися до його суті, зазирнути в його мікрокосм.
– Ви працюєте у fashion-системі 15 років. Які глобальні зміни у світі моди, на вашу думку, відбулися за цей час?
— Люди стали більш свідомо ставитися до речей. Ринок перенаситився дешевим і, м’яко кажучи, неестетичним одягом, який нікому не потрібний, тим більше в такій кількості. Тому трапився колапс – вона не знаходить збуту, її потрібно або взагалі безкоштовно роздавати або знищувати. Крім того, ці речі ще й синтетичні, що створює додаткову проблему для нашої екології. Я, звичайно, за те, щоб світ наповнювався чудовими речами, які надихають. Життєстверджуючими – які наповнюють людину. І я за те, щоби речі мали довге життя, а були не просто сміттям. Тому що ніхто не хоче витрачати своє життя на сміття, створюючи сміття. Ну, я точно не хочу.
– Візитна картка вашого бренду – пальто. Чому саме воно?
— Я б ще додала костюми та тренчі. Мені здається верхній одяг завжди з характером. Важливо все – яка лінія плеча, який комірець, як застебнути, які борти. Ось ця гострота форми, кольору, фактури створюють враження про характер людини. Все підпорядковане особистості. Образу, який людина хоче творити. Ну і пальто – це оболонка, яка покликана наголошувати на суті людської натури. Моє завдання як дизайнера – виявити її та витягнути на поверхню. Або надати людині певні риси, якими вона поки що не наділена, але хотів би мати. І це разюче – спостерігати, як речі змінюють життя та долі людей.
— Останнім часом ви активно працювали над створенням чоловічої колекції. Який він – чоловік, який вибирає речі Elena Burenina?
— Сильна особистість, впевнена у собі. Дуже яскравий, змістовний, мислячий. Їм рухає жага до життя. У ньому я відчуваю внутрішній вогонь та силу.
— Відомий факт, що дизайнери живуть у досить жорсткому графіку. Що є джерелом вашої сили та енергії у цьому ритмі?
– Природа, тварини, арт-об’єкти, музеї. Це найпотужніший для мене джерело. Я маніяк і насамперед, приїжджаючи в країну, кидаю речі та біжу музеями. Дотик із творчістю іншої людини дає мені усвідомлення того, що я не одна. Це все наповнює, бо ти поєднуєшся з такою ж сильною енергетикою, з таким самим творчим початком, яке відчуваєш у собі, начебто ти зустрічаєш своїх людей. Там я знаходжу точку опори.
Інтерв’ю: Ганна Хаєцька
Фото: Олексій Пономарьов
Макіяж: Олена Трепачук
Поділись:
Також читайте
