Дизайнери в війну: Лаша Мдінарадзе, GUDU

24 лютого я був удома на Подолі, як і багато хто прокинувся від звуків вибухів. Того ж дня ми з друзями зібралися в заміському будинку Юлії Костецької, співзасновниці GUDU, і почали думати, як діяти далі. Частина з нас вирішила їхати, а частина, зокрема я, залишилися під Києвом.

«У цьому будинку я і провів перший місяць війни, — продовжує дизайнер. — Над нашими головами літали снаряди, сон постійно переривався від повітряних тривог, а єдиним порятунком стало малювання. Я постійно створював ескізи, які краще за будь-які слова характеризують емоційний стан у ті дні — від повного нерозуміння і розгубленості до оптимізму й віри в перемогу. Коли члени команди GUDU побачили ілюстрації, то запропонували створити на їхній основі проект NFT. Ми назвали його «21 Days of Hope» та розмістили на головному маркетплейсі сучасного цифрового мистецтва — OPENSEA. Всі отримані кошти від продажу цих NFT-об’єктів ми передаємо на благодійність, до організації Save The Children Ukraine.»

У перші тижні війни роботу бренду по суті було паралізовано — безпека співробітників була нашим пріоритетом, тому кожен приймав рішення, чи залишатися в Україні чи їхати. «Ми закрили ательє, виплатили зарплати та почали думати, як діяти далі«, — розповідає Лаша Мдінарадзе.

Більшість українських дизайнерів зараз масово намагаються виходити на нові ринки. Міжнародні продажі допомогають зберегти команди, платити зарплати та податки, допомагати армії та біженцям. «Коли внутрішній попит знижується, потрібно розширювати географію своєї присутності в інших країнах, тим більше світ сьогодні дійсно відкритий для нас. Наприклад, з початку травня ми відкрили новий для себе ринок – Швецію. У стокгольмському універмазі NK зараз представлена ​​весняно-літня колекція GUDU, присвячена Києву. Я створював її понад півроку тому, але зараз вона звучить ще більш символічно», — продовжує дизайнер.

Основні труднощі з якими сьогодні стикається бренд – це доступність матеріалів та логістика. Сьогодні, щоб доставити товар до Європи, оформлений за всіма правилами, це щонайменше два тижні, іноді більше. Також не всі співробітники GUDU ще повернулися в Україну, багато хто з них живе в Київській області і добирання в ательє теж не завжди можливе. Однак команда намагається знаходити оптимальні рішення, щоби продовжувати працювати.

«Головна наша надія та мрія, щоб війна швидше закінчилася та перестали гинути люди. Ми ж працювали, працюємо та продовжуємо це робити на максимумі своїх можливостей. Впевнений, що за час війни українська модна індустрія зробить якісний міжнародний ривок – сьогодні на нас дивиться весь світ і цей час потрібно використовувати ефективно, щоб у майбутньому вже привертати увагу не лише фактом, що ми є Made in Ukraine, а й упізнаваним дизайном та якістю», — вважає Лаша Мдінарадзе.

Наш головний принцип роботи – робити максимум сьогодні, незалежно від становищя навколо. Якщо ситуація дозволятиме нам робити більше – будемо, якщо виникатимуть проблеми – вирішуватимемо їх у міру наступу. Ситуація сьогодні змінюється постійно – ніхто не може сказати, що буде завтра, тож треба бути ефективним саме у цей відрізок часу.