#bookshelfy: Корній Грицюк, режисер та сценарист

У 2018 році на екрани вийшов дебютна повнометражна стрічка Корнія Грицюка – псевдодокументальний фільм «2020. Безлюдна країна», який був представлений на багатьох міжнародних та українських кінофестивалях. Минулого року Грицюк презентував документальний фільм «Поїзд Київ-Війна», який взяв участь у фестивалях «Молодість» і Kharkiv MeetDocs.

 Наразі режисер працює над документальним фільмом з робочою назвою «ЄвроДонбас», місія якого розповісти справжню історію Донбасу: його територію у ХІХ ст. населяли переселенці та підприємці з Бельгії, Британії, Німеччини, Франції, США, Швейцарії, Нідерландів та Польщі, які посеред степу побудували заводи й металургійні комбінати, зробивши регіон одним з економічно потужних у Європі.

Для мене читання — це максимально природній процес. В принципі, читаю хоча б трохи майже кожного дня. Майже завжди коли дочитую книгу, вже маю план, що читати далі. Лише коли дуже багато роботи, яка пов’язана із читанням, ресьорчем, тоді читаю мало — не йде, бо ти й так цілий день читаєш по роботі. Або коли йде знімальний період, бо в такі моменти потрібно дуже багато всього утримувати в голові й контролювати. Мозок навіть у вільні години працює, тому не завжди можна поринути у книгу.

Я випускник філологічного факультету Донецького національного університету імені Стуса, де читати було просто «маст». Не тільки для навчання, але й щоб з тобою було про що поговорити під час тусовки. Тому все студентство я шалено ковтав книги, в принципі, це головний плюс навчання на філологічному, коли ти 5 років можеш читати у своє задоволення і думати про життя.

Наразі, готуємось з командою до зйомок документального фільму «ЄвроДонбас». Ми хочемо розказати справжню історію Донбасу, на території якого ще сто років тому жили французи, німці, англійці, бельгійці, але радянська влада знищила будь-які згадування про це і, фактично, написала нову історію Донбасу. Тому зараз все, що читаю, пов’язано саме з цим — архіви, документи, наукові монографії та праці, як українських дослідників цієї теми, таких як Валентини Лазебнік, так і іноземних — Вікторії Донован. Наша команда здійснює потужний ресьорч, пов’язаний із фільмом: з Уельсу нам надіслали багато особистих листувань, щоденників британських переселенців Донбасу. Це потужна епістолярна література, яка дає змогу більш детально зануритися в життя на Донбасі в кінці 19 століття.

Читайте також: ПРО ЩО ЖІНКА МОВЧИТЬ: ІРИНА ДЖУС (DZHUS)

Книга, яка перевернула життя. Оскільки я читаю досить багато, постійно виникають книги, які впливають на тебе в цей конкретний проміжок часу. Коли був студентом мене дуже вразив роман Харукі Муракі «Норвезський ліс», в принципі, з цієї книги почалася моя любов до цього автора, я прочитав, напевно, все що перекладено українською або російською, і кожного разу, коли готується новий переклад я в очікуванні. Із нещодавних реальних потрясінь — «Маленьке життя» Янагіхари — це просто топова книга, яки тебе вивертає зсередини, але ти не можеш зупинитися. Взагалі, останнім часом дуже подобається сучасна американська література — Кінг, Янагіхара, Дона Тарт, Пол Остер. Мені здається, ці автори пишуть як класики 19-го століття, дуже детально, щільно, але про наш час. До речі, книжки 19-го століття із кожним роком заходять мені все складніше. Нещодавно ледве дочитав маленький роман Достоєвського «Білі ночі», хоча дуже його ціную, як автора, в свій час, як і майже кожен студент філфака, я думав конструкціями із творів Достоєвського. Звичайно, люди не змінилися з часів його життя і проблеми такі ж самі, але саме життя і його атрибути дуже змінилися й мені особисто вже якось складно вірити у сеттінг, у запропоновані обставини романів 19-го століття, співвідносити себе з цим. Із відносно нових захоплень — німецький письменник Вінфрід Зебальд, який на початку 2000-х написав дуже потужний роман «Аустерліц». Фахівці кажуть, що це, насправді, перший великий роман 21-го століття. На жаль, Зебальд не встиг написати багато книг й вже помер, тому я розтягую його бібліографію.

Книга-«старожил» на поличці. «Норвезьский ліс» — це та сама книга, яку я купив у 18 років у Донецьку на книжковому ринку і кВ вражений, коли почав її читати прямо в магазині, я ледь дійшов додому, щоб продовжити. Мені здається, це єдина книга, яку я перевіз в Київ з Донецька, це було ще до початку війни на Сході. Й саме цю книгу я кілька разів комусь дарував, давав почитати, вона досить така потрьопана, але вона якимось дивом завжди поверталась до мене.

Книга «для дорослих», що була найулюбленішою в дитинстві. Не можу пригадати конкретної. Іноді щось таке «доросле» траплялося у детективах, які читала мама, але я вже точно не можу згадати ні автора, ні назву книги.

Сама «дивна» книга на поличці. Я не з тих людей, які випадково набирають книги раз на рік по дивним порадам, фоткають їх для інстаграму, а потім не читають. Майже все, що є на полиці було придбано мною або моєю дружиною, або нам щось подарували близькі люди, якусь дивну макулатуру намагаємося не тримати вдома. Взагалі, крамничка не дуже солідна, бо у 90% випадків останні років 10 читаю електронні книги.

Книга, яку прочитав вже 10 разів і, не факт, що ще 10 разів не перечитаю. «Норвезьский ліс». Можу відкрити на будь-яікій сторінці й перечитати цей роман. До речі, екранізація дуже класна, режисер зробив все максимально делікатно.

Книга для «читця / чтиці за викликом». (В фільмі «Чтиця» актриса Міу-Міу грає «чтицю за викликом». Якби у вас була можливість скористуватися схожою послугою. Кого б ви викликали і що попросили почитати?) Найбільш цікаво, коли сам автор читає свою книгу. Наприклад, велике щастя ходити на презентації або читання Сергія Жадана, напевно, ніколи не забуду, як вперше потрапив на його презентацію «Ворошиловграда» у Донецьку, в часи Януковича. Це відбувалося у нічному клубі, бо наш університет чомусь злякався проводити лекцію Жадана та презентацію, тому читання за сцені нічного клубу десь о 7-8 вечора, серед стриптизерок, які готувалися до нічної програми та серед перших «папіків» і їх супутниць, які раніше всіх приїхали на тусовку й не розуміли, що взагалі відбувається — це класні спогади.

Книга, яку хотів б додати на поличку. Кілька років тому я дав почитати роман Донни Тарт «Щіголь» моєму близькому другу, з яким ми часто обмінювалися книжками й обговорювали їх, а за деякий час він, на жаль, загинув у жахливій автокатастрофі. З того моменту в мене рука не піднімається купити собі новий екземпляр.

Фото надані прес-службою

Читайте також: ЧОЛОВІК ГОВОРИТЬ: БОГДАН ЮСИПЧУК, АКТОР