Small Talk: художниця по костюмах Леся Патока про новий проєкт ЗА́ПАЛ

Документальний проєкт ЗА́ПАЛ має на меті показати кожному, що таке автентична українська культура. Давня і глибока, жива і актуальна. В рамках проєкту Ната Жижченко (Onuka), Євген Клопотенко та Леся Патока вирушають у експедицію Україною, щоб дізнатись більше про українську музику, кухню і стиль. Художиця по костюмах Леся Патока ділиться своїми враженнями від проєкту.

Коли ви зрозуміли, що ви українка?

Це таке складне питання. В мене ніколи не було проблем із самоідентифікацією: я завжди усвідомлювала, що я — українка. Не француженка, не англійка і не полька.  

Мені здається, що з початком повномасштабної війни почуття самоідентифікації дуже сильно загострилося і зараз трохи зашкалює по всім датчикам. Зараз хочеться кричати про це усюди, тому що є відчуття неймовірної гордості, що ти належиш саме до цієї фантастичної нації.

Розкажіть про культурну експедицію в рамках проєкту ЗА́ПАЛ.

Моя експедиція тривала три дні. В мене була дуже крута команда: були всі хлопці (оператори, гаффери, режисер, водій) і я одна дівчина. Я пам’ятаю це відчуття, коли вранці ще темно і ти залазиш в бус, одягаєш патчі і кажеш: «Розбудіть мене, коли ми будемо під’їжджати, щоби я могла нафарбуватися». (Усміхається.) Хлопці мене берегли, намагалися не переохолоджувати. Мені дуже пощастило з командою, тому моя експедиція була дуже тепла. Я багато читала, щоби дізнатися якомога більше інформації перед зустріччю із творцями та митцями. Але все одно, коли ми починали з ним говорити, то вони розповідали такі речі, в які було просто важко повірити, які дуже сильно вражали. Насправді ми зустрілися з набагато більшою кількістю митців, ніж є в першій серії. Я сподіваюся, що цей матеріал вийде в іншій частині і ми покажемо всю нашу подорож. Ця експедиція дала мені розуміння, що мене дійсно ще чимось можна вразити і це дуже круто.

Яке головне відкриття ви зробили підчас цієї експеиції?

Мене дуже вразив майстер, який плете брилі. Я була нереально вражена, що це людина, яка не лише створює свій продукт, але й сама виконує повний цикл виробництва. Він не просто заготовлює пшеницю для того, щоби плести брилі. Він спеціально оре поле, садить пшеницю, потім збирає її, відокремлює зерно від стебла і потім робить заготовки. Кожну стеблинку треба пропустити через спеціальний агрегат, який він сам створив, щоби вона стала пласка і тільки після цього з неї можна починати плести. А коли доплете, то виріб має висохнути, і далі везе його на продаж. Я була просто в шоці скільки ручної роботи, душі й любові вкладено в цей бриль, який коштує 600 грн. Це просто нереально і мені все ще щемить серце, що це фантастична ручна робота і хотілося б, щоби вона була оцінена достойно і люди її дійсно цінували.

Щодо інших митців і мисткинь. Дуже сильно перевернулося усвідомлення контенту, який ти хочеш споживати. Стало значно менше якихось зайвих речей, якихось закордонних фотосесій, ти більше заглиблюєшся в історію, в якісь вінтажні маркети. Я починаю підписуватися в Інстаграмі на неймовірну кількість майстрів і місткинь, які створюють українські намиста, кують дукачі, роблять на замовлення паски, продають плахти і вінтажні сорочки, за якими просто вже йде реальне полювання. Наскільки зараз неймовірно зросла в цінності вся ця продукція і люди хапаються, щоби зберегти нашу спадщину та шматочок наших традицій. Це дуже сильно надихає, аби не забувати та гордо носити всі ці речі та переосмислювати, в тому числі.

Що нового ви дізналися про українську культуру в цій подорожі?

Кожен мій герой розповідав якісь такі дивовижні речі, коли  думаєш: «Блін, а Google цього не знав і не казав…» (Усміхається.) Наприклад, коли ми були в Обухові і мисткиня розповідала про обухівські рушники, саме як мало залишилося мисткинь, які їх вишивають. Ці рушники великі та об’ємні. Коли вона сказала, що один рушник можна вишивати до трьох років — ти не можеш повірити наскільки це кропітка праця, скільки там любові, ночей, зіпсованого зору. Після цього я розумію сказану нею фразу: «Ми дуже рідко їх продаємо». Тому що кількість життя вкладеного в цю річ не еквівалентно жодним грошам.

Давайте трохи про «матеріальне», у вас вдома є речі, які, на вашу думку, увібрали українське ДНК?

У мене багато цікавих історій. Наприклад, мій батько має сорочку прадідуся. На ній небагато вишивки, вона суто чоловіча та дуже гарна. Коли він був молодий, то носив її. Він був стрункий розкішний хлопець, а зараз трохи погладшав, але все ще розкішний. Рік тому він звернувся до мене і каже: ця сорочка ніби протрухла, але вишивка залишилася ціла, чи ти не можеш мені пошити таку стилізовану теніску та додати вишивку, я буду з гордістю її носити. Я приїхала до своїх кравчинь, пояснила всю цю історію, ми обережно випороли цю вишивку, я замовила йому льон, запросила його на примірку та пошила. Він надягає цю теніску на свята: на День Незалежності, на День Прапора і на День Конституції. Він дуже пишається і кожного разу надсилає мені селфі в ній і каже, що він мене дуже любить і дякує за те, що я її врятувала для нього.

Якщо казати про якісь особисто мої речі, то найбільше всяких цікавих артефактів зберігається на студії після зйомок. Тому що за весь час скільки я створюю на території України в мене дійсно збереглися якісь кожухи, дивовижні жилетки тощо. За деякими речами потрібен спеціальний догляд і в мене бували ситуації, коли я просто розуміла, що не можу прикласти свої руки для правильного догляду цієї речі і варто віддати її безкоштовно до колекціонерів. Я легко з цим прощаюся для того, щоб хтось інший міг його зберегти.

Нещодавно на португальської барахолці я придбала і привезла до України неймовірні вази, які я побачила і сказала: «Боже, це могло було зроблено бути в Україні, це фантастика». Мені все одно, де це було зроблено,  настільки я відчуваю, що це супер українська річ.

Щоб ви порадили подивитися, почитати, скоштувати, вівидати людині, щоб по-новому відкрити українську культуру?

По-перше, я порадила б подивитися перший випуск «Запал». Я дуже чекала цього проекту. Коли я побачила вперше тизер —  розплакалася.

Я дуже люблю проект СЛУХУ «Спалах» — це взагалі моя любов. Завдяки ньому можна по-іншому подивитися на всю культуру, він торкається дуже різних її точок.  Я раджу його до перегляду всім, хто не бачив. Якщо ж тебе якась з тем зачепить, то ти можеш самостійно поглибитися в неї. «Спалах» дає такий класний екскурс по всьому, що діялося навколо нас до повномасштабного вторгнення і все ще залишається актуальним після.  

Кількість української музики зараз просто зашкалює. Варто не лінуватися: якщо тобі сподобався трек – треба переходити за посиланням на схожі, на  підбірки від Spotify або YouTube Music, Apple Music і слухати, поповнювати свій плейлист новими треками, ділитися з друзями своїми знахідками.

Всі і так знають, що Ната – моя любов, я дуже нею пишаюся. Пишаюся, що в нас є такий крутий український контент та музика, яку за яку не соромно усьому світі.

Щодо кухні, то варто не полінуватися та підписатися на Женю Клопотенко. Навіть коли тобі здається, що це ніфіга не міксується і як це взагалі може бути їстівне, те, що він пропонує зазвичай радикальне, але дуже-дуже смачне. Я думаю, що його рецепти можуть розбавити нашу буденну і звичну кухню.