Свобода думки. Інтерв’ю з героїнею обкладинки Marie Claire літо Олександрою Матвійчук

Болю хочуть позбутися якомога швидше, а згадку про нього стерти з пам’яті. ОЛЕКСАНДРА МАТВІЙЧУК – українська правозахисниця, лауреатка премій імені Василя Стуса та «Захисник демократії», премії Сахарова за свободу думки, голова організації «Центр громадянських свобод», яка у 2022 році отримала Нобелівську премію миру. Вона не боїться болю та не соромиться сліз. Лють вважає паливом для роботи, що спрямована на захист прав і свобод людини, а емпатію – потужним інструментом. Більше вона розповіла в інтерв’ю Marie Claire. 

сережки GLACIER з сапфірами та діамантами, Ювелірний Дім ZARINA, трикотажна сукня з кейпом ELENAREVA

Ви окреслили свою місію: боротьба з несправедливістю. Коли ви ухвалили це рішення?

У школі я захоплювалася новітньою історією – від розпаду російської імперії до становлення радянського союзу й далі. Мою увагу привернув період російської окупації України, і я усвідомила, що народилась не в російськомовній родині, а примусово зросійщеній. Перша мова мого батька – українська. Він навчався на лікаря в Київському інституті ім. Богомольця, де викладали російською. До тих, хто говорив українською, ставилися як до людей «другого сорту». Мій батько за характером не боєць, не хотів бути «другосортним». Хотів бути як усі. Тому перейшов на російську. Розуміння цієї особистої історії, на яку наклалася канва емських указів, валуєвських циркулярів, переслідування дисидентів у радянському союзі (Василя Стуса вбили в ГУЛАГу, на той час мені було 3 роки)… Ця близькість зла вплинула на мою свідомість. Виходить, мене силоміць позбавили коріння, мови, культури. 

Ще в школі я вирішила, що буду говорити українською. Це не була маніфестація протесту. З погляду дитини, це був прагматичний хід.

Я сказала собі: якщо хочу, щоб імперія впала, а моя мова вижила – маю говорити нею.

кольє GRACE з діамантами, Ювелірний Дім ZARINA, шифоновий топ бандо GASANOVA Прямі джинси GASANOVA

Чому ви обрали юриспруденцію? Ви ж планували на режисуру. 

Я народилася у звичайній родині: мама – вчителька, тато – лікар. Сім’я жила скромно, власне, як і всі в той час. Батьки казали мені: «Ми любимо тебе, але ти бачиш, як ми живемо. Все, чого ти досягнеш, – це й будуть твої досягнення. Тому вчись!» І я реалізовувала це батьківське «вчись». Вчилася як не в себе. Була найкращою в школі, ліцеї, на юридичному факультеті. Вже зараз розумію, що й не потрібно було аж так учитися… (Усміхається.) Але тоді це був єдиний спосіб виконати батьківську настанову. 

Мені по життю щастило на вчителів. У школі я познайомилася з українським філософом та письменником-дисидентом, людиною, яка справила великий вплив на моє життя, – Євгеном Сверстюком. Він увів мене в коло дисидентів, людей, про яких я читала лише в книжках. Вони були фантастичні: говорили те, що думають, і робили те, що говорять. Ці люди на прикладі власного життя демонстрували: навіть, коли не маєш інших інструментів, окрім власних слова та позиції, – ти маєш їх використовувати, щоб боротися за людську гідність. Їхній приклад став визначальним для мене – я вирішила, що буду вивчати юриспруденцію, щоб продовжувати відстоювати свободу та справедливість. 

сукня-комбінація «чорнобривці» Bevza, сережка ріг LUTIKI, кафф Baby Barb срібний, кафф Baby Barb золотий ROMANTIKA PROJECT

В університеті завкафедри з менеджменту поставив умову, що до заліку допустить тих, хто прочитає дві книги. Поклав на стіл Орвелла та Єрофєєва. Які б дві книги виокремили ви? 

Я б не нав’язувала улюблені книги, бо різні книги по-різному говорять до різних людей. У студентські роки на мене справила сильне враження книга «Той, хто біжить за вітром» Халеда Хоссейні – твір про радянське вторгнення в Афганістан, про те, як люди переживають війну. 

Головний герой – хлопчик – разом із батьком та групою інших людей, щоб утекти з Афганістану, дають хабаря радянським солдатам на кордоні. Один із солдатів показує на жінку, яка тримає немовля, і дає зрозуміти, що вона має піти з ним, бо він її хоче, – після цього відпустять усю групу. Автор описує почуття хлопчика, який розуміє, що його тато заступиться за жінку й усіх уб’ють. Він молиться, щоб тато змовчав. Тато не мовчить і говорить до солдата: «Ти маєш совість?» Той заливається сміхом: «Ми на війні. Яка може бути совість на війні?» – «От саме тому, що ми на війні, треба особливо уважно прислухатися до совісті», – відповідає батько. Цю сцену я згадала у 2014 році. Бо війна – це складніше за всі прочитані книги. Це не лінія, яка ділить людей на хороших і поганих, а сторони – на свою та чужу. Це зиґзаґ, а люди на війні щодня роблять вибір. 

Хто ваші улюблені сучасні автори? 

Для мене важить не тільки талант автора. Я захоплююся та підтримую митців, які своїм життям визнають загальнолюдські цінності, як моя подруга, українська письменниця Вікторія Амеліна. Ми здружилися після початку повномасштабного вторгнення. Разом перебували в адвокаційних поїздках, виступали в британському парламенті, зустрічалися з французькими депутатами, просували створення трибуналу для російського агресора. На жаль, внаслідок влучання російської ракети в кафе в Краматорську, де Вікторія перебувала разом із делегацією письменників із Латинської Америки, моя подруга загинула. 

сукня Девон JAMEMME, сукня Німфи JAMEMME, браслети спіраль LUTIKI

Героєм не можна бути весь час, а лише тут і зараз. Хто для вас герой? 

Я сформулювала це ще у 2014 році, коли ми започаткували волонтерську премію «Євромайдан SOS» у фразі: «Герої – звичайні люди, які роблять надзвичайні речі». Нам випало жити в історичні часи – це складно, болісно, драматично, але довкола нас багато людей, які роблять надзвичайні справи. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, міжнародні партнери вважали, що в нас немає спроможності протистояти військовій силі російської держави. Вони евакуйовували персонал. З України виїздили навіть гуманітарні організації, а звичайні люди залишилися. І робили надзвичайні речі: пробивалися з гуманітарною допомогою, організовували евакуацію під обстрілами, рятували один одного. Виявилося, що люди мають набагато більше сили в боротьбі за свободу та гідність за російську військову машину. 

Пригадую строки Євгена Сверстюка: в усі часи є різні люди. Є ті, які думають одним днем, є ті, які думають, як вижити. Є люди з думками, як щось загарбати. А є люди, які підставляють свої руки, бо все розмивається та розсипається. І бракує цих добрих рук, які наводять лад. У звичайні часи таких людей називають не героями, а добропорядними громадянами. А в часи, коли щось негаразд із духовністю сус- пільства, таких людей називають героями. І закінчує блискучою метафорою: «На героях не виїдеш. Підпирати плечима суспільні інституції повинні всі». 

сережки BY ROMAN BAYAND з кордієтритами, топазами та діамантами Ювелірний Дім ZARINA, принтовані брюки і кейп мальви BOBKOVA

Ви допомагаєте поверненню полонених. Як кожен із нас може допомогти? 

Ситуація змінилася з часу, коли ми складали перші списки полонених. Тоді ми розраховували, що росія претендує на те, що вона цивілізована держава. І треба організувати міжнародний тиск на неї. Ми провели акцію, коли одночасно в 35 країнах світу відбулися демонстрації. Люди вийшли на центральні площі з вимогами не до абстрактного путіна, а до власних урядів. Це спрацювало. За місяць ми отримали необхідні резолюції. Було опубліковано повний список полонених. Це була перемога й велика заслуга людей по всьому світу, коли у 2019-му повернувся Олег Сенцов і ще 34 людини, а потім 73 бранці з окупованих Донецької та Луганської областей. 

Але ситуація змінилась. По-перше, списки виросли, і ми не знаємо точну кількість полонених. По-друге, росія більше ні на що не претендує. У 2022 році Міжнародний суд ООН зобов’язав росію негайно припинити військові дії та вивести війська. росія проігнорувала це рішення. Цим усе сказано, а саме, що вона думає про міжнародне право та рішення міжнародних організацій. Нам потрібно шукати інші способи, як звільнити людей, як зробити так, щоб вони дожили до цього моменту. Тому важливо нагадувати про цю проблему, щоб вона не зійшла з порядку денного. Ні для України, ні для світу. 

сережки ZIRKA з перлами і діамантами, Ювелірний Дім ZARINA, сукня Камелія JAMEMME, спідниця міді JAMEMME

Чого ви не планували, але змушені сьогодні робити? 

Понад три тижні я провела в США, щоб допомогти зрушити з місця заблоковану військову допомогу Україні. Разом із директором партнерської організації з Лондона ми мали багато виступів, пресконференцій, зустрічей. Він запитав мене: «Як ти це витримуєш?» – «Складно, бо я особистість інтровертивного типу. Я – introvert in pain», – відповіла я. Так склалося, що я працюю не просто з кримінальним правом, а з міжнародним гуманітарним кримінальним правом. З найжахливішими злочинами проти людяності.

Наразі задокументовано понад 70 тисяч епізодів воєнних злочинів, які ми з партнерами зафіксували в ініціативі «Трибунал для путіна». Це не те, чим би я хотіла займатися, коли обирала професію, але… мушу.

Я маю емпатію до людей, емоційно мені це складно дається. Це був вибір без вибору – коли почалася війна, мусила робити те, що могла робити, щоб допомогти людям і відновити справедливість. 

каблучка ZIRKA з діамантами, Ювелірний Дім ZARINA, боді DELEGAN, штани з розрізами Bevza , слінгбеки Darcy білі лаковані Kachorovska

Повне інтерв’ю чітайте у новому номері Marie Claire Ukraine літо 2024.

Творча команда проекту: 

Інтерв’ю Татаренко Ірина 

Продюсерка Фастовець Катерина 

Фотографка Леванова Валерія

Стилістка Шульц Оксана 

Візажистка Тайвас Даша 

Стилістка по волоссю Абросімова Юлія