«Мені дуже імпонує Джокер!»: Інтерв’ю з Дмитром Олійником

Дмитро Олійник принаджує красивою усмішкою та оксамитовим добре поставленим голосом. І ще ви ніколи його не впізнаєте в ролі зрадника у фільмі Тараса Томенка «Будинок «Слово», який днями вийшов в прокат. Про сцену та події поза нею Дмитро розповів в інтерв'ю журналістці  Дарії Кибець .

Дмитро Олійник

Діма, ми давно так не ненавиділи кінопоганців, як твого героя Акімова у фільмі «Будинок «Слово»». Хто ваш улюблений поганець у кіно?

Мені дуже імпонує Джокер. (Сміється.) Особливо у виконанні Хоакіна Фенікса. 

Хто вам більше до душі – негативні чи позитивні персонажі?

Мені складніше грати позитивних персонажів, оскільки є вірогідність зробити їх занадто «сиропними». Думаю, поганця теж може зіграти не кожен актор, адже існує ризик зробити його занадто клішованим. У фільм «Будинок «Слово» потрібен був на роль той, хто спочатку постає перед нами протагоністом, а згодом перетворюється під впливом різних факторів на антагоніста. Можливо, режисер побачив, що в мені є темна й світла сторони особистості, тож я можу переконливо зіграти цю роль. Я завжди намагаюся зрозуміти свого героя, щоб грати характер, а не одягати маску поганця – мені цікаво розібратися в істинних мотивах його вчинків. Не всі поганці усвідомлюють чи готові прийняти те, що вони – поганці. Зазвичай такі люди примудряються відшукати світло, яким себе виправдовують, тож їх не мучить совість і депресія.

У виставі «Хлібне перемир’я» за п’єсою Сергія Жадана, у якій ви граєте головну роль, звучать фрагменти пісень російської попси. Від якої з них вас нудить?

Після 24 лютого 2022 року я не слухав жодного російського виконавця. Хоча, враховуючи регіон, де я народився (Дмитро народився та вісім років прожив у Криму. – Прим. ред.), та масовий вплив російської культури, раніше такий репертуар був звичним. Як і всі мої друзі, я мав касету з піснями до фільму-хіта нульових про непутящого брата. Ми «заслухали» ті касети, знали напам’ять ті пісні. На щастя, часи, коли артисти працювали на два ринки, причому український був на другому місці, пройшли.

Ви пам’ятаєте момент, коли вирішили стати актором?

У нашому селі проходили зйомки масштабної екранізації одного з творів Гоголя. Було зведено великий павільйон, куди, звісно, сторонніх не впускали. Пригадую, як мене захопив цей процес, я мріяв потрапити хоча б у масовку! Відтоді зніматися в кіно стало моєю метою. У школі я брав участь у виставах і відчував фідбек публіки. Остаточне рішення бути актором я ухвалив, коли потрапив у театр на виставу «Дивна Місис Севідж». Я був у шаленому захваті!

«Мені дуже імпонує Джокер!»: Інтерв’ю з Дмитром Олійником-Фото 2

Ви коли-небудь підходили, щоб отримати автограф?

Певно, так, але не згадаю, до кого саме. Однак знаю, до кого хотів би. Це Біллі Айліш та Том Йорк.

На світанку кар’єри з ким ви мріяли попрацювати? Чи здійснилося це?

Я маю честь виходити на сцену з багатьма колегами, з ким мріяв попрацювати. Іноді це однолітки, як мій колега Владислав Писарен- ко. Часом більш досвідчені актори – Олег Стефан, В’ячеслав Довженко, Ірма Вітовська, Віталіна Біблів, Римма Зюбіна.

Студентами ми ходили на виставу «Гімн демократичної молоді» в театрі ім. Франка, де головну роль грав Мітя Рибалевський. Дівчата були в нього закохані, а хлопці мріяли про ролі, які він виконував. І коли Мітя грав у театрі «Золоті Ворота», я шкодував, що не потрапив в одну постановку з ним, щоб набратися досвіду. Та зрештою це сталося, і я вийшов з ним на одну сцену.

Взагалі, я вважаю себе щасливим актором, адже мав честь попрацювати з багатьма колегами, з якими колись мріяв вийти на одну сцену чи знімальний майданчик.

Дівчата закохуються в акторів. Ви закохувалися в актрис?

У студентські роки ми ходили в театр ім. Франка та захоплювалися акторкою Ксенією Баша. Вона була і є дуже гарною та магнетичною на сцені. Але здебільшого я дивлюся кіно й вистави з позиції актора та звертаю увагу насамперед на акторські прийоми й наші суто професійні моменти.

«Мені дуже імпонує Джокер!»: Інтерв’ю з Дмитром Олійником-Фото 3

Дмитре, окрім акторства маєте захоплення?

Так, я варю пиво вдома. Здебільшого для себе та своїх друзів. Навіть маю свій невеличкий бренд. Але це не означає, що я вживаю багато цього напою, якраз навпаки. Це така крафтова історія, де можна експериментувати зі смаками. Мені завжди подобався цей напій, але на полицях супермаркетів зазвичай пропонувалися лише бренди масмаркету. Потім я дізнався, що є зовсім інша сцена – крафтова, де своє ком’юніті, свої сомельє, фанати, шукачі смаків, купа енциклопедій. А ще в серіалі «Пуститися берега» один із героїв варив пиво у власному гаражі. Я подумав: «Вау, то це можна робити вдома!» І так, у цьому фільмі мене зацікавило саме пивоваріння. (Сміється.)

Я вже був на крафтових заводах та навіть уперше минулого року виходив зі своїм продуктом на фестиваль домашніх пивоварів.

А якщо пива все-таки забагато, ви співаєте чи танцюєте?

Я завжди танцюю. Навіть коли не забагато. Співаю я не дуже добре, але голосно, тож краще не ризикувати. (Усміхається.)

За що вам останній раз було соромно перед собою?

Ми всі переживаємо великий стрес останнім часом, і я можу сварити себе за зайві емоції. Такі сплески не спрямовані на колег, це швидше невдоволення собою або тим, що щось іде не за планом. Та й акторською роботою ти часто випробовуєш свою нервову систему й стаєш занадто чутливим до несправедливості навколо або несподіванок, що вибивають із колії.

«Мені дуже імпонує Джокер!»: Інтерв’ю з Дмитром Олійником-Фото 4

А за що хвалили себе?

Хвалю себе, коли можу чимось допомогти нашим захисникам і захисницям. Коли перемагаю лінь. Дивлюся фільми. Коли вдається бути пунктуальним… А останнім часом завжди вдається.

Чим пахне щастя?

Дитинством, маминим борщем, пиріжками й домом. А ще одразу уявляю захід сонця, легкий вітерець, який віє з моря, та звук цвіркунів.

Авторка: Дарія Кібець

Фото: Катерина Козинська, Юлія Вебер

Читайте також: SMALL TALK: РЕЖИСЕРКА ТОНЯ НОЯБРЬОВА ПРО ФІЛЬМ «ТИ МЕНЕ ЛЮБИШ?» ТА УЧАСТЬ У «БЕРЛІНАЛЕ-2023» 

Статті на тему