Історія Людмили Старицької-Черняхівської

Для нас підготували цикл матеріалів сучасні дослідники рідної культури, автори пабліку Ukrainian Aesthetics.

Людмила Старицька. 1882 р. Фото з фондів Музею видатних діячів української культури

У нашій історії є цілі сімейства, що присвятили свої життя розвитку української культури. Крушельницькі підкорювали світ музики, в низці професій прославилися Драгоманові-Косачі. Зірками в колах творчої інтелігенції зламу ХІХ-ХХ століть стала й сім’я Старицьких. Поміж них яскраво сяяла письменниця, феміністка, перекладачка й громадська діячка Людмила Старицька-Черняхівська. Донька Михайла і Софії Старицьких, племінниця Миколи Лисенка, сестра Оксани Стешенко і Марії Старицької — вона завжди була у прекрасному культурному середовищі. Знаменитими були й гості, що навідувалися: Драгоманови, Тобілевичі, Чубинські, Косачі. Так, із донькою останніх, Лесею, Людмила близько здружилася ще в юності.

Старицька-Черняхівська з чоловіком Олександром та донькою Веронікою. Київ, 1925 р.

«Ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку», — писала Людмила. 

Зациклюватися на сім’ї, утім, не варто: Людмила увійшла в історію як цілком незалежний самородок. Народилася вона 29 серпня 1868 року. Відвідувала перший у Києві дитсадок — приватний заклад сестер Ліндфорс (Софія Ліндфорс відома загалу під прізвищем Русова). Потім Людмила вступила до жіночої гімназії, де демонструвала великі успіхи в навчанні. Почала писати. Дебютна повість «За Україну» вийшла в розпал антиукраїнських реформ Олесандра ІІ і продемонструвала нонконформістський характер письменниці. Та не патріотичною прозою єдиною: збереглися донині й вірші, у яких вона з «любов’ю» висміювала директрису.

Людмила Старицька. 1890-ті роки.

Коли сім’я Старицьких опинилася в фінансовій скруті, Людмила, будучи ученицею 8 (!) класу, почала займатися приватним викладанням. Через три роки Старицька увійшла до літературного гуртка «Плеяда»: його створили в Києві за ініціативи Лесі Українки та Михайла Обачного. Серед членів організації — Агатангел Кримський, Іван Стешенко та ще молодий студент Київського університету — Олександр Черняхівський. Через 11 років він, уже успішний лікар, візьме Людмилу заміж. Ще трохи пізніше в них народиться донька Вероніка, якій теж судилося стати відомою.

Старицька-Черняхівська з Оленою Пчілкою та донькою Веронікою. 1927 р.

Але поки що — насичені літературні будні. Молода інтелігенція поринає в культурне життя так бурхливо, як може: удень — переклади й навчання, ввечері — гостини в Косачів, Старицьких чи Лисенків; музика, дискусії, фехтування й чаювання, а головне — нестримна творчість. Не гребувала ці зібрання відвідувати й старша генерація: приходили Микола Лисенко, Олена Пчілка, Михайло Старицький.

Портрет Людмили Старицької, 1892 рік. З фондів Музею видатних діячів української культури

Уже в ранній творчості Садовська-Черняхівська висвітлювала проблеми ґендерної нерівності, стаючи в основі руху за емансипацію, що якраз ширився колами інтелігенції. У 1900 році Людмила Михайлівна долучилась до новоствореної Жіночої Громади (із 1917 — Союз українок). Займалась благодійністю і просвітою серед жінок. Пропагувала ідеї фемінізму.

Людмила Старицька-Черняхівська з донькою Веронікою (ліворуч) та племінницею Іриною Стешенко (праворуч). 1906 рік. Фото з фондів Музею видатних діячів української культури

Протягом 1880–1890 років разом із батьком почала писати історичні романи. Досі важко розпізнати, чия рука писала які фрагменти. Коли ж у 1904 році Михайла Старицького не стало, Людмила залишилася, як сама казала, «із половиною серця». У 1895 році вона ввійшла до Київського літературно-артистичного товариства. Перекладала з італійської, німецької та російської. Влаштовувала благодійні вистави й літературні заходи, подорожувала. У мандрах познайомилась з Іваном Трушем, Ольгою Кобилянською, Михайлом Грушевським та Іваном Франком. Із початком революції ви

Людмила Старицька-Черняхівська (в центрі, поруч із Михайлом Грушевським) у залі Історичної секції ВУАН. 25 березня 1928 року. Фото з фондів Інституту рукопису НБУВ

ходила на вуличні демонстрації, переховувала євреїв від погромів. Народний гнів дав плоди: нарешті з’явилася можливість писати рідною мовою. Людмила влаштувалася в газету «Рада». Зовсім скоро влада почала вилучати всі примірники; проводити обшуки в домах інтелігенції, арештовувати з пів сотні її представників.

Людмила продовжувала активно писати: мемуари, драму, поезію, статті. Під час Першої світової війни займалася благодійністю, працювала в складі Товариства Українських Поступовців, виступала на підтримку української автономії. Займалася організацією військових шпиталів, комітетів засланців і дитячих притулків. Коли в імперії спалахнула Лютнева революція і в Києві створили Українську Центральну Раду, Людмила Старицька-Черняхівська, близька товаришка Михайла Грушевського, ввійшла до Малої ради. Вона стала співзасновницею товариства «Український національний театр». Писала кіносценарії, працювала в Академії наук. Політичної діяльності не полишила й за Директорії. Твердо вирішила: у разі поразки емігрувати не буде.

Людмила Старицька-Черняхівська під час процесу СВУ. Харків, 1930 рік. Фото з фондів Музею видатних діячів української культури

Людмила Михайлівна користувалася глибокою повагою серед молодого покоління українських митців: підтримувала контакт із Лесем Курбасом, Гнатом Юрою, Павлом Тичиною, Валер’яном Підмогильним. Її квартира знову стала культурним осередком, і це не залишилося непоміченим: у 1930 вона — одна із фігурантів горезвісної справи СВУ. Її п’ятирічний термін засудження замінили умовним. Після звільнення вислали до Донецьку. Там Старицька-Черняхівська займалася перекладами. Однак, спокійна смерть їй не судилася: 20 липня 1941 року до неї та її сестри прийшли з НКВС, забирали документи і вивезли до Харкова. Людмилу Старицьку-Черняхівську звинуватили в антирадянській діяльності й організували перевезення до Казахстану. 73-річна письменниця померла в дорозі.