UA
    RU

    Про толерантність у соцмережах під час війни: письменниця Лариса Денисенко

    Зовсім скоро книга «Майя та її мами» української письменниці, адвокатки та правозахисниці Лариси Денисенко вийде у британському видавництві Bonnier Books UK. Весь прибуток з продажу буде направлено на допомогу дітям України. Про толерантність у соцмережах під час війни України з росією в її колонці.
    Лариса Денисенко

    Лариса Денисенко

    Ми всі живемо в умовах, котрі тримають в тілесній памяті люди з тимчасово окупованих територій донеччини і луганщини, анексованого Криму, для інших це незнане.


    В кожної людини свій досвід, ми звикли цим досвідом ділитися з усім світом, заявляти про себе, мати голос, писати про порятунок чи приймати складніші обставини.

    Все це цінно.


    Але важливо, на мій погляд, в усьому що ми робимо, а ще важливіше, в усьому, що ми пишемо, намагатися, тримати в голові та серці весь периметр країни.

    Коли хтось пише, що орки тут надовго, це терористи, нема на що розраховувати, але не має жодного рішення, що порадити місцевій владі та людям в цих обставинах, трохи подумайте про людей Маріуполі чи Гостомелі.

    Ні, вони вас не прочитають, світла нема, тепла нема, зв’язку, але прочитає донька, котра не чула маму в Ворзалі вже тиждень, боєць, що не може зв’язатися зі своїми в Маріуполі, друзі, які колотяться і не можуть допомогти друзям в Гостомелі.


    Просто подумайте трохи про це.

    Коли хтось пише із вдячністю, що перетнув кордон, як це було важко, як допомагали волонтери, і що шлях продовжується від Польші до Німеччини, прошу просто подумати, наприклад, про маму трьох дітей, що живе в Полтаві у стані відносного спокою і сильної розгубленості. Безпомічності, яка щодня посилюється, І не знає, як їй діяти, на що розраховувати, на що орієнтуватися? Ресурсів виїхати нема, розуміння, де вона зараз нема, де діти, де батьки, де країна?

    Це абсолютно нормально думати про свою безпеку, і мати безліч складнощів та розгубленості на новому місці, країні, пояснювати це дітям.



    Але ви будуєте нове і безпечне життя там зараз. Мама з трьома дітьми в Полтаві, Сумах, Чернігові, Маріуполі, деінде ще, не будує нове життя, вона намагається зрозуміти, як вижити, як боротися, яким буде саме цей день. І ще думає про те, шо дня може не бути.

    Коли хтось пише, що холоднеча, котра йде в Україну зашкодить планам орків, подумайте про людей у підвалах. Про наших людей без тепла, світла, але з надією, котру не можна забирати будь-якими дописами.


    Я розумію, що писати про це як я із Києва, це наражатися на різне.

    Від не могла виїхати, слабачка, то і біситься, — до образи за знецінення досвідів та експертної точки зору.

    Припускаю, що ви можете бути в цьому праві. Ситуація стресова, що ж.


    Живіть, бо треба жити. Боріться, якщо маєте сили. Допомагайте, бо це рятує в такі часи. Стишуйтеся, як треба відновити чи зберігти ресурси.

    Але намагайтеся тримати в голові та серці периметр всієї країни. Дякую.

    Ілюстрація: Romana Romanyshyn / Andriy Lesiv / Agrafka

    Фото: з особистого архіву Лариси Денисенко

    #ВсеБудеУкраїна!

    Читайте також: Підтримати Україну через міжнародний фонд «Червоний хрест»

    Статьи по теме