Перша дитина повністю змінила моє життя. Спочатку був легкий шок: не можна відлучитися з дому довше, ніж на три години, і треба заздалегідь відпроситися. Я начебто повернулася на 15 років тому. Але складнощі я сприйняла як виклик. Щоб усе встигнути, зібрала суперкоманду помічників. Мені дуже пощастило з сім’єю: усі хотіли допомогти – бабусі та дідусі, дядьки та тітки, навіть прабабуся. І, звичайно, не обійшлося без доброї няньки. Мені доводилося ретельно планувати не лише ділові зустрічі, а й особисте життя. Як з’ясувалося, останньою це тільки пішло на користь: ми почали частіше проводити час із сім’єю та друзями, підтримувати сімейні традиції та навіть вигадувати нові, зайнялися спортом. Оскільки мої тато та мама живуть поруч, вони завжди були готові відпустити нас із чоловіком на вечірню романтичну прогулянку. А це неоціненний щастя для батьків маленьких дітей!
Народження другої дитини сприймаєш інакше – як подарунок Всесвіту. Ти знаєш, що на тебе чекає, і почуваєшся впевнено. Це момент, коли можна насолодитися материнством. Найважливішим для нас було підготувати старшу доньку до народження сестрички. Ми багато розмовляли, і в результаті малюк чітко засвоїв, що тепер у неї буде найкраща подруга на все життя. З перших днів старша дуже пишалася роллю «дорослої» сестри і була головною помічницею. Я твердо переконана, що виховувати дітей треба особистим прикладом. Якщо діти бачать батьків із книгами, вони теж любитимуть читати. Це стосується і правильного харчування, спорту, благодійності, турботи про близьких людей.
Я не маю докорів сумління, що я рано вийшла на роботу. Для дітей суттєво, щоб мати могла професійно реалізуватися і бути щасливою. Вони вже зараз розуміють, як важливо правильно вибрати улюблену справу.
Головне, чому я намагаюся навчити дітей, – уміти бути щасливими. Не порівнювати себе ні з ким, окрім як із собою вчорашнім! Постійно розвиватись, пробувати нове. Вміти дружити та цінувати близьких. Я проти штучних формул щастя. Якщо ти відкрита для світу – все вийде, баланс знайдеться!