Чоловік говорить: Олексій Коган, джазмен, радіоведучий 

Олексій Коган - один із найбільших українських знавців музики і дуже добре вміє розповідати різні історії мовою джазу. За свій довгий професійний шлях він назбирав багато з них, пов’язаних з концертами, фестивалями, зустрічами з видатними музикантами та їхніми композиціями. Деякі він розповідає на своїх радіоефірах, а деякі під час концертів — таких як «Джазові історії», які можна буде послухати вже цієї осені. Культовий київський заклад Saint Bar презентує серію вечорів «Джазові історії з Олексієм Коганом» та JAZZ in KYIV BAND. Концерти відбуватимуться раз на місяць, починаючи з 25 жовтня. Про музику та новий проєкт він розповів журналістці Крістіні Цап.

Яким повинен бути «справжній чоловік»?

Ви знаєте, це таке глобальне запитання, але людина має чимось жити. По-перше, я вважаю себе чоловіком. Можливо, тому, що я прожив 44 роки з однією жінкою, я можу розуміти це на глибшому рівні. У будь-якого чоловіка повинна бути любов у серці, незалежно від того, чим він займається. Все, що ви робите, має бути пронизане любов’ю. Тільки тоді ви отримаєте те, що насправді любите. В іншому випадку вам доведеться полюбити те, що ви отримаєте.

Які життєві уроки дали вам батьки?

Якщо хтось вважає мене гарною людиною, то це все завдяки батькам. Моя мама була музикантом, а тато – лікарем. Я завжди більше схилявся до маминого боку, хоча так склалося в моєму житті, що найбільшим моїм другом був тато. Навіть мамі я не розповідав того, що міг розповісти татові. Я дуже часто, не повірите, з ним радився, обговорював. Ще одне, що я хочу сказати – можливо, це важко уявити, коли розпочалася війна, я зрозумів, що те, що я раніше вважав головним, стало другорядним, а те, що було другорядним, стало – головним. І ви знаєте, спочатку війни мені стало абсолютно байдуже, чи подобаюся я комусь, чи ні. Тепер мені дуже важливо сподобатися самому собі, але я зрозумів, що це набагато складніше, ніж сподобатися іншим.

У вас був поворотний момент, після якого можна ділити життя на «до» і «після»?

Так, зараз вже другий етап у моєму житті – війна. Але перший – це тема, про яку я не люблю говорити. Коли я був 20-річним хлопцем і вже 11 років грав на скрипці та бас-гітарі, прибув на навчання до армії в танкові війська і потрапив у катастрофу. Отримав опіки другого-третього ступеня і рівно 37 років не міг грати на бас-гітарі. Тепер я повернувся до музики. Це було дуже важко, але, можливо, це було вищою силою, яка змусила мене залишитися живим і пройти цей шлях.

Що найбільше вас драйвить: в житті, роботі, стосунках?

Музика. Вона звучить весь час.

Як вам здається, ви вже знайшли себе?

Під час війни я керуюся принципом: першими ламаються ті, хто вірить, що все швидко закінчиться, а другими — ті, хто думає, що це не скінчиться ніколи. Навіть у такий час намагаюся залишатися активним та займатися справами.

Якими критеріями ви вимірюєте успіх?

Є дуже гарна фраза «Чим би ви не займались, існує тільки два моменти: є мурахи, чи немає мурах».

Які якості партнера для вас важливі?

Чесність і порядність. З такими людьми я маю справу все життя.

Яка людина ніколи не буде з вами поруч?

Таких багато, я навіть прізвище не хочу називати і мати справу.

Яка матеріальна річ – найцінніша для вас та чому?

Все, що у мене вдома, — за плечима моя музика: 27 тисяч компакт-дисків. Це не колекція, це інструмент. Коли ми спускалися в сусідній під’їзд у бомбосховище, у мене іноді було таке, що я більше цього ніколи не побачу у своїй кімнаті. Ще я люблю гітари, у мене вдома їх шість.

Що ви вважаєте в житті найбільш важливим? Що найменш важливим?

Мир – це можливість робити практично все, чого не можна робити в умовах війни, і можливість додати здоров’я. Проте війна абсолютно не пов’язана зі здоров’ям.

Який антивоєнний твір ви вважаєте геніальним?

Перед війною в журналі «Шо» публікували твори Олександра Кабанова, російськомовного поета. Для мене найбільш вражаючий вірш «А це родина батька», де він згадує свою родину.

Читайте також: СПЕЦПРОЄКТ «КОРІННЯ»: ЮЛІЯ САНІНА РОЗПОВІДАЄ ПРО ДАВНЄ ЛІСОВЕ БДЖІЛЬНИЦТВО В УКРАЇНІ