«Історія про невдаху, яка випадково опиняється поза законом»: історія про створення нової індійської драмеді «Сестра-Опівніч»

На Восьмому Київському тижні критики, що пройде з 17 по 23 жовтня в київському кінотеатрі «Жовтень», пройде премʼєра британської драмеді «Сестра-Опівніч». Історія повнометражного дебюту режисера Карана Кандгарі розгортається в Мумбаї й розповідає про жінку, яка намагається впоратись із труднощами подружнього життя, незграбним чоловіком та повною відсутністю навичок ведення домашнього господарства. Згодом вона відкриє в собі неконтрольовану сторону, що загрожує зруйнувати її шлюб та оточення. Стрічка «Сестра-Опівніч» була представлена на Каннському кінофестивалі й отримала схвальні відгуки від критиків та глядачів. 

Каран Кандхарі — індійський художник і режисер, народився на Близькому Сході, мешкає переважно в Лондоні з 1999 року, коли навчався в Університеті творчих мистецтв у Фарнхемі, графство Суррей. У 2010-2014 роках він написав сценарій і зняв «United Howl» — трилогію тематично пов’язаних короткометражних фільмів про невдах, аутсайдерів і самотніх людей, яких об’єднує безпристрасне почуття гумору. «Сестра-Опівніч» — його дебютний повнометражний фільм.

«Мене не цікавить суспільне уявлення про «героїзм». Це історія про невдаху, яка випадково опиняється поза законом. Поза законом і злочинниця — це не одне й те саме. Ті, хто поза законом — це аутсайдери, вони народні герої», — каже про суть свого фільму режисер Каран Кандгарі. 

Двоє головних героїв його стрічки — це подружжя Уми (Радхіка Апте) та Гопала (Ашок Патак). «Не існує інструкції до життя, і фільм випливає саме з цієї ідеї. Життя — це процес. Що відбувається наступного ранку, в той самий перший момент, коли жінка прокидається в шлюбі, в абсолютно новій ролі, в абсолютно новому просторі або домі, а чоловік пішов на роботу. Що вона робить?», — зазначає режисер. Він також наголошує, що фільм — це аудіовізуальний засіб, а діалог для нього ніколи не був рушійною силою оповіді. На думку Каран Кандгарі, мова тіла персонажа в кадрі та звуки передають більше, ніж слова.

«Музика — це найбільша любов мого життя. Настрій і дух цього фільму багато в чому завдячує музиці Патті Сміт, Iggy & The Stooges, Боба Ділана, The Ramones, Леонарда Коена, Howlin’ Wolf, Motorhead. Вони були моїми супутниками під час написання фільму», — зізнається режисер. 

«Я сприймаю і фільм, і його головну героїню Уму, як банку з нестабільним плутонієм, яку ми збираємося вкинути в кінотеатр. Я лише сподіваюся, що він розсмішить людей і ніхто не захворіє на променеву хворобу», — підсумовує Каран Кандгарі.  

Квитки на покази фільму, в рамках Київського тижня критики вже можна придбати на сайті фестивалю. 

Читайте також: «КІНО, ЯКЕ НЕ БОЇТЬСЯ ЕКСПЕРИМЕНТУВАТИ»: ЩО КАЖУТЬ КІНОЗНАВЦІ ПРО ФІЛЬМИ НА КИЇВСЬКОМУ ТИЖНІ КРИТИКИ