Small Talk: акторка Ірма Вітовська-Ванца про роль у трилері «Між нами» та «недолюбов»

Гостросюжетний трилер  Соломії Томащук “Між нами” з’явиться в українських кінотеатрах уже з 2 листопада. Творці фільму представляють трейлер фільму, що передає напруженість стрічки, занурює у сюжет завдяки операторськими рішеннями Юрія Дуная та музикою, створеною одним з кращих українських кінокомпозиторів Антоном Байбаковим і саундтреками “Між нами” та «Касета» від гурту Вагоновожаті. Про нову роль, про "недолюбов" та нові сенси вже відомих творів в інтерв'ю розповіла Ірма Вітовська-Ванца.

Small Talk: акторка Ірма Вітовська-Ванца про роль у трилері «Між нами» та «недолюбов»-Фото 1

Чому варто подивитися фільм «Між нами»?

Перш за все тому що це перша спроба в Україні створити психологічний трилер. Всі ми любимо трилери, то чому би нам теж не спробувати цей жанр? І взагалі, у фокусі уваги «Між нами» — жінка, що є дуже дефіцитним для українського кіно.

В сучасному українському кіно замало фільмів, коли головною героїнею є жінка, її психотип, її внутрішній світ. Фільм «Між нами» — створений жінкою та про жінок.

У фільмі Соломії Томащук підіймається тема «недолюбові», яку відчуває кожна з героїнь. Разом з ними глядач шукає відповіді на запитання: що таке «недолюбов», що таке емоційне, сексуальне та економічне насильство та чи варто цього терпіти? Ці всі теми були актуальними в українському суспільстві до війни, і нікуди вони не зникли й сьогодні.

Як швидко ви погодилися на роль?

Соціальна роль є фундаментальною для мене в кіно. Мені були цікаві як моя героїня, так і тема насильства, яку порушує Соломія Томащук. На момент нашої зустрічі з Соломією я тільки-но закінчила своє співробітництво з поліцією стосовно побутового насильства в українських родинах. Я добре знаю цифри і масштаби цієї проблеми в Україні. Це у більшій мірі стосується жінок, але трапляються серед постраждалих чоловіки. Особливо, мені болить доля дітей, для яких ця трагедія є особистою. Які стали свідками або прямими учасниками таких злочинів у родинах…

Моя героїня нагадувала мені жінок, які пережили побутове насилля, з якими я особисто знайома. Я хотіла опрацювати цей образ. Щось в ній є дещо підступно-макбетівське, бо вона цинічно та вперто буде йти до кінця, використовуючи най… в тім, не буду спойлерити, ви все побачите. (Усміхається.)

Ірма Вітовська 78

«Між нами», 2022

Ірма Вітовська 1

Як ви ставитесь до кенселення російської культури? Що ви робите з книжками російських авторів?

Російська література наразі видається нам дуже токсичною. Тому що, власне, Україна «кровить» і ця література для нас, перш за все, асоціюється з агресором.

Ця війна поставить на місце російську літературу та зніме з неї цей хвалькуватий прикметник  – «вєлікая». Я щось ніколи не чула, щоб казали: «велика французька література» чи «велика англійська», «велика польська»… Звідки оце нав’язування, оця суцільна експансія, оце «я», «я», «я» в росіян? Сьогодні ми всі зрозуміли, що за балетними пуантами завжди приходить кривавий кирзовий чобіт. То ж про яке милування чи відчуття поваги до окупанта може йти мова?

Оце все як раз має випасти. І я думаю, що десь через покоління російська література буде вивчатися та досліджуватися українцями так само, як будь-яка інша. Вона позбавить себе якоїсь надуманої першості та винятковості. Автори, які переживуть війну і це кровожерливе Z-покоління — змінять імперські наративи і залишаться, все решта — змиється, як  мильна бульбашка.

Що я зроблю з книжками російських авторів? Нічого не зроблю, в мене практично їх немає. Я вже давно мігрую з міста в місто. Я навіть не знаю, де всі ці томики залишилися. Коли я переїхала з Івано-Франківська до Києва, користувалася вже іншими книгами. Деякі книги російських класиків, які подобалися ще у школі я перечитувала пізніше, але це був ще той період, коли ми були неначе зачаровані російською культурою. Десь мені здається, що и тоді спрацювала пропаганда оцієї імперської величі, яку вони нам нав’язували і ми все хотіли щось у цьому розгледіти, осягнути… Я не заперечую, що російська література має великий пул російських авторів, які досягли глибини у своїй творчості. Але переважно саме ці письменники були у контроверсійними до системи російської  імперії, пізніше до системи радянських часів. Всі інші — це або кон’юнктурники, або плагіатори з чужих творів, як це доводить час та розслідування тих, хто цим професійно займається.

Ірма Вітовська 5

Який твір ви хотіли б побачити найближчим часом на українській театральній сцені?

Не знаю. Немає поки якоїсь чіткої драматургічної складової, немає якоїсь амбіції. Тому що театр має нестійку базу: граємо поки можемо, не граємо, коли не можемо. Але всі зараз шукають якийсь цікавий матеріал. Мені, власне, хотілося би, щоб це була розмова зі співгромадянами про повне прозріння, яке відбулося через російське вторгнення. Тому будемо шукати саме у цьому напрямку.

Який антивоєнний твір ви вважаєте геніальним?

Це, мабуть, «На західному фронті без перемін» Ремарка. Це якщо казати про книги, що на мене вплинули. Тут є глибина розщеплення війни і кожному з персонажів.

У кінематографі створено багато всього, коли «ніколи знову» стає важливішим за все інше. Це «Таємне життя» Терренса Маліка, «Моя земля» Мартіна Зандвлієта, «Список Шиндлера» Стівена Спілберга, «Книжкова злодійка» Брайана Персіваля, «Піаніст» Романа Поланські. З радянського — це «Іди й дивись» Елема Клімова, «Перевірка на дорогах» Олексія Германа.

Треба сказати, що у радянському кіно мало глибоких та чесних фільмів. Зазвичай це «увєсєлітєльная прогулка на танках». Це агітка і пропаганда у чистому вигляді. Цього немає у визначних роботах європейського та американського кінематографу.

Можливо, ще я би назвала «Живі та мертві» Сергія Бондарчука та фільм «Одна війна» Віри Глаголєвої, де йдеться про трагічні долі жінок, які народили від німецьких окупантів.

Читайте також: SMALL TALK: ІРЕНА КАРПА, ПИСЬМЕННИЦЯ, СПІВАЧКА ПРО ПИСЕМНИЦТВО ПІД ЧАС ВІЙНИ

Статьи по теме