Про команду, кращі постановки та складності Misanthrope Theatre

У серії інтерв'ю ми розповідаємо про прогресивні українські театри та компанії, які пропонують альтернативу класичному театру в нашій країні. Олександра Костіна поговорила із співзасновником та керівником Misanthrope Theatre Дмитром Саратським.

Про театральне мистецтво

Весь світовий театральний процес переживає кризу. Розвиток засобів візуальної виразності у кінематографі, максимальна доступність інформації та бажання людей заглянути «за лаштунки» будь-якого арт-виробництва призвели до повного руйнування такого явища, як «магія театру».
В Україні все ще трохи похмуріше.

З одного боку, спостерігаю тотальне зниження інтелектуального рівня нації. З іншого боку, наші театральні режисери, продюсери, критики немов заперечують загальний для всього світу прогрес глядацького сприйняття, продовжуючи відтворювати в карикатурних формах ту саму «магію театру», труп якої давно задубів. Крім того, як на мене, ми не можемо позбутися комплексу неповноцінності, характерного практично для всієї української культури останніх 200 років. І ще: з повного потурання держави та багатьох керівників театрів український глядач став ставитись до театрального мистецтва як до сфери обслуговування. «Поверніть мені гроші, мені не сподобалася ваша вистава» – це вже не байка, а наша з вами реальність. Звичайно, ці тенденції дуже небезпечні та викликають особисто у мене жах та співчуття.

Про унікальність театру

Ми спочатку ставили собі за мету займатися «живим», актуальним театром і робити це, не йдучи на компроміс із власним мистецьким смаком. Кожну нову виставу створювали саме з таким посилом. Але театр (і в цьому його принадність) – мистецтво, що «скоропсується», схильне до тимчасової ерозії. А також тісно пов'язане з виробництвом, матеріально-технічною базою та людським фактором – а він, як відомо, найнестабільніший. Саме тому, дивлячись на свої старі спектаклі, ми розуміємо, що їхнє життя має бути перерване, субстанція більше не здається нам «живою». Усе! Досить з України театрального «зомбі-апокаліпсису». Так ми закрили нашу найкомерційніше успішну виставу «Три сестри», така ж доля чекала на одну з моїх улюблених вистав «Запрошення на страту» за Набоковим.

Про знакові постановки

Улюблений спектакль – кожен новий, коли ти два місяці працюєш над твором, і ось він нарешті з'являється на світ. Щодо аншлагів, про це я вже говорив – «Три сестри» були нашим бестселером. На сьогоднішній день найбільше критики ми отримуємо за Орестею, зроблену в ко-продукції з Театром на Подолі. Не знаю, що в цій виставі суперечливого, але той факт, що зазвичай з нього, гучно грюкаючи дверима, йде людина 20, а після завершення одна половина зали аплодує стоячи, а друга – демонстративно сидить, напевно, говорить про деяке розшарування у сприйнятті цього твори.

Про команду

Потрібно знати лише одне: усі, хто займаються театром «Мізантроп», роблять це із любові до мистецтва, це головна мотивація. Усі інші люди у команді не затримуються.

Про складнощі

Особисто для мене найголовніша складність – спілкування з людьми. Мені дуже важко зрозуміти та прийняти ідею про те, що у людей, з якими ти працюєш, можуть бути інші ідеали, цінності, погляди на життя та пріоритети. У моєму ідеальному світі все влаштовано інакше.

Про особисте

Чому театр з'явився в моєму житті, більш менш зрозуміло: це і сім'я (акторське середовище з народження), і мій, мабуть, вроджений інтерес до синтетичних жанрів (опера, балет, мюзикл). Решта – лише ланцюжок випадковостей, таких, як знайомство з режисером Іллею Мощицьким, завдяки якому я став займатися театром професійно. І зустріч із Колею Бойченком, завдяки якому в нас і з'явився власний театр. Що стосується сьогоднішнього дня, я відчуваю дуже сильну дезорієнтацію як у галузі естетичної та смакової, так і загалом до власної професійної діяльності. Я так до кінця і не можу зрозуміти, що краще: еміграція, зміна професії чи боротьба із реальністю. Ось поки що вибираю!

Офіційний сайт Misanthrope Theatre

Фото: прес-служба театру