Я – антифеміністка. Історії дівчат, яким не потрібні рівні права

Весь березень Marie Claire пише не про жіночу красу та застаріле свято 8 березня, а насамперед про фемінізмі у всіх його проявах. Ми вже розповідали історії дівчат, які виступають за рівні права та можливості для обох статей і називають себе феміністками.

Але сьогодні ми вирішили показати інший погляд на роль жінки в суспільстві та зібрали історії молодих дівчат, які не визнають фемінізм, вважають, що всі його догми нав'язані, а сам рух вбиває жіночність. 

*Дисклеймер: думка редакції може не співпадати з думкою героїнь. 

Олександра

Я — антифеміністка, бо не погоджуюсь з нав'язуванням феміністичних нормативів.

Відповідь наче очевидна та проста, але її, на жаль, багато хто не розуміє. Нам не потрібна «альтернативна ідеологія» для того, щоб заперечити фемінізм, який, у свою чергу, має виключно ідеологічну та політизовану основу.

Я зростала у досить прогресивній сім'ї. Принаймні мене виховували в критеріях сучасності, в якій такі фундаментальні основи життя жінки як шлюб вважалися другорядними. Мені переповідали ті, чим був і залишається наповнений інформаційний простір: кар'єра, «незалежність», свобода вибору. З 17 років я почала жити окремо від батьків та здобувати освіту. Саме ця «свобода» призвела до кризи самоідентифікації та неспроможності відтворити своє майбутнє.

Я така не одна, цей шлях до тотальної розгубленості у світі проходить більшість дівчат. Всі вони відчувають гостре непорозуміння зі світом, шукають відповіді на прості запитання та намагаються знайти себе. Ці пошуки тривають десятиліттями, дівчата рвуть на собі волосся та запивають журбу вином. З кожним роком криза поглиблюється, а відповідь так і не знаходиться, бо її від нас просто приховують.

Ти ніколи не зрозумієш ступінь нав'язування жінкам конкретної феміністичної моделі поведінки, доки не спробуєш вирватись з-під неї та не знайдеш можливості подивитись «зі сторони».

Феміністки найчастіше розповідають про те, що якесь ефімерне архаїчне суспільство примушує жінок жити «старими цінностями» та «обмежує у свободі». Проте саме фемінізм обмежує жінок тим, що намагається все нормалізувати, прописати та переписати. Сьогодні вони визначають, який атрибут міжстатевих відносин є нормою, а який — «старим» та дискримінаційним. І, звичайно, що вся їхня діяльність зводиться до знецінення подружнього життя, вірності сім'ї та жіночої природи. Якщо ця загроза здається вам чимось абстрактним, то ви можете вже зараз оцінити «здобутки» фемінізму.

Вони пріховуються за риторикою про «побутове насильство», хоча насправді пропонують лише посилити контроль над життям жінки зі сторони держави чи різних інституцій суспільства. Проблема захисту жінок наразі справді надзвичайно важливою, але причиною цього стала якраз емансипація та руйнування сімейних зв'язків.

Раніше жінок захищали чоловіки у сім'ї: батько, брати, її чоловік після одруження та її сини. Звичайно, що були поодинокі випадки побутового насильства, як і будь-якого насильства в будь-якій сфері життя, але саме зараз жінку залишили одинокою у світі, бо «не прийнято» жити з батьками, «не прийнято» виходити заміж умовно до 25, а чоловікам взагалі «не прийнято» довіряти, матері на очах доньки можуть зухвало принижувати чоловіка, її батька.

Відповідно критичний рівень розлучень, батька часто немає поруч із донькою, низька народжуваність, відсутні брати в сім'ї, побутові складнощі сім'ї та пошуку чоловіка, що цілком поклали на розгублених молодих дівчат.

Завдяки фемінізму всі тепер знають такі соціологічні терміни як «дискримінація», наприклад. Проте мало хто розуміє, що одна з найпригніченіших жіночих груп у нашій цивілізації — це жінки, які сповідують так звані «традиційні цінності», а особливо християнки. Я можу дуже довго перераховувати випадки утисків дівчат «традиційного світогляду» на різних рівнях. Починаючи від оточення та соціальної оцінки, коли подібні дівчата висміюються та цькуються. Їх вважають «дурепами», «овуляшками», «утриманками» та «неспроможною чогось досягти». Створюється ілюзія, що жінка не може добровільно відмовитися від ночних клубів, кар'єри в офісі, футболок з феміністичними гаслами та хотіти народжувати більше за одну дитину від того чоловіка, якому вона буде вірна усю життя. Будь-хто поза феміністичної оптики та не схвалює її догми — «недалекий», «тупий», «нічого не розуміє», «соціальний непотріб».

Навіть якщо жінка може мати значно більший життєвий досвід, але не оцінювати фемінізм позитивно — усілякі молоді дівчата з кольоровим волоссям не будуть зважати на її думку та спишуть у «неправильні жінки». Багато хто знає про такий термін як «слатшеймінг», але за моїми власними спостереженнями цілісність висміюється частіше за нерозбірливість у статевих зв'язках, хоча саме остання створює значно більше загроз як фізичному здоров'ю дівчини, так і емоційному.

Я можу зізнатися, що мої передбачення подальшого розвитку суспільства та жіночої ролі в ньому досить песимістичні. Можливо, я зміню свою думку за кілька років, але наразі висновки невтішні.

Дівчатам важко залишатися жіночними в емансипованому суспільстві, коли від нас постійно вимагають бути «сильнішими» тільки згідно феміністичних параметрів. 

Тому ми гуртуємось. Феміністки забрали у жінок поняття «сестринства» та переписали його у власному політизованому розумінні активізму та маніфестацій. У «Сестринстві святої Ольги» ми сповідуємо справжнє «сестринство» — ми не подруги, з якими ходять по магазинах, і не політична платформа для місцевих виборів. Натомість ми підтримуємо одна одну, допомагаємо молитвами та порадами, розділяємо тягар сучасності та непорозуміння зі світом. Звичайно, що ми маємо певну «громадську діяльність» — іноді у форматі акцій проти феміністичних акцій, а також знаходимо своє призначення у благодійності та волонтерстві.

Ми зустрічаємось з різними молодими дівчатами, які хотіли почути цю «альтернативу» про жіночність. Тяжко повірити, але ми живемо в таких реаліях, коли дівчата хотіли б почути: «ти хочеш одягати сукні, любити одного чоловіка, бути йому вірною, народжувати дітей, займатися доглядом за своєю вродою — це нормально, це не робить тобі «тупою», або «неосвіченою».

Не буду сховати, що на мої погляди суттєво впливали чоловіки та церква. Не поважаю за потрібним цього стыдитись, адже мені пощастило, саме через них я віднайшла ті самі прості відповіді на прості запитання, відчула собі захищеною та сповнилася метою свого існування.

Дар'я

Для мене завжди було дивним те, наскільки можуть досягти успіху дівчата в гонитві за прогресивністю.

Аж до того, що чоловіки стали почуватися мало непотрібними. Як відомо, все починається з малого. З малого починається і фемінізм. Сучасність така: фемінізм уже давно переріс із «боротьби за рівноправність» до агресивної форми домінування: медіа, висока мода, кінематограф, дійшло навіть до якихось дурних фемінітивів — усе це побічний ефект жіночої напори.

Я виросла у невеликому, але дуже теплому серцю містечку на півдні України. Що цікаво, його називають «місто наречених» та сімейні цінності завжди стояли на першому місці серед наших земляків — як жіночої половини, так і чоловічої. Чи то виховання, чи теплий клімат, що має в своєму розпорядженні на відкритість, привносять свої корективи.

Сила жінки в її слабкості - це не кліше і не стереотип, закладено природою, це природно.

Я й подумати не могла, що стану жертвою шеймінгу з боку прогресивних хлопців, тому що в розмові я обмовилася про те, що в мене немає жодних амбіцій, щоб будувати кар'єру і бути «визнаною в суспільстві». У тому, що мій вибір — це турбота про сім'ю та сім'я в принципі. Факт залишається фактом: фемінізм здорово обробив сприйняття молодого покоління, бо ті, хто вважають інакше, пресуються та висміюються. Я не заохочую ворожнечу і агресію, докорінно має бути любов і доброта. Мене зовсім не надихають войовничі, чоловікові жінки, які будують «кар'єру» нарівні з чоловіками в гонитві за «визнанням». Сила жінки в її слабкості - це не кліше і не стереотип, закладено природою, це природно.

Моя діяльність не пов'язана з перегризанням ковток заради успіху, я відхопила більш ласий шматочок - б'юті-сферу. Конкуренція є, але я підходжу до цього простіше — мені подобається робити дівчаток красивішими. Шалено надихає, коли дівчата стають щасливішими завдяки моїй навичці. До того ж, це куди краще офісного режиму та постійних дедлайнів та стресів.

Фемінізм - це як гладити коханого котика проти шерсті: приємного мало.

Мар'яна

Незаміжня, без дітей. Працює вчителем, викладає історію в одній зі шкіл Київщини

Я антифеміністка, бо я не терплю брехню та маніпуляції, особливо коли це стосується половини населення людства.

Мені зовсім не імпонує псевдогуманістична риторика із марксистським поділом людей на пригнічених і тих, хто пригнічує. Також феміністки лише в теорії говорять про свободу вибору, а на практиці негативно ставляться до вибору жінок реалізувати себе у сім'ї чи церкві.

Сьогодні дуже непросто говорити про фемінізм як про щось цілісне. Існує дуже багато напрямків цього руху, проте найбільшою популярністю наразі користується інтерсекційний. Він включає не лише дискурс щодо жінок, але й інших «пригнічених» груп (нацменшин, людей з інвалідністю, гомокексуалістів, наркоманів тощо). Це напрямок є класикою «третьої хвилі» фемінізму та найбільш яскраво демонструє неомарксистські витоки мейнстримного трактування прав людини.

Я виросла в християнській протестанській батьківщині та юнацтва знала, що чоловік має бути головою в батьківщині, а дружина — його помічницею.

Мені було цілком природно прийняти той факт, що жінки та чоловіки мають різні функції та покликання. Проте, на відміну від феміністичних стереотипів, ніхто ніколи не говорив мені про неповноцінність чи обмеженість жінок. Наоборот, батьки та церква давали максимум можливостей для розвитку та реалізації талантів, за що я їм дуже вдячна.

Я не можу сказати, що колись стала антифеміністкою. Скоріше ці погляди були в мене завжди, просто раніше не так часто стикалася з фемінізмом, а тому не мала великої потреби протистояти йому. А власне називати собі антифеміністкою стала років зо два тому, коли приєдналася до «Сестринства святої Ольги».

Антифемінізм — це окремий світогляд чи політична доктрина. Саме слово вказує на те, що мова йде про супротив феміністичному способу життя, який стає мейнстрімним і розділяє суспільство навпіл, це зневага та ненависть до батьків, чоловіків, братів… Таким чином антифемінізм лише звертається до цінностей загальних і конструктивних, які зазвичай називають вічними. Найперше, це віра, сім'я, любов, повага, єдність поколінь і традицій тощо.

Всі ці можливості є, проте жінки не поспішають ними скористатися, бо не так багато з них хочуть реалізовувати собі у традиційно чоловічих сферах. І це нормально. Рівність можливостей і рівність результатів — не одне й теж. Ніщо так не свідчить про різницю інтересів та амбіцій чоловіків та жінок як вибір сфери діяльності. Говорити тут про якесь інституціоналізоване пригнічення (на що феміністки постійно наголошують) абсурдно, адже будь-яка компанія має на меті отримання прибутку та вигоди, а тому надавати преференції якійсь статті без об'єктивних на ті причин нерозумно.

Найчастіше під цим формулюванням спливає тема абортів. Тут усе просто: її тіло — її діло лише доти, доки це лише її тіло. Переривання вагітності однозначне вбивство, до того ж цинічне, бо помирає дитина, яка не здатна собі захистити. Убивати ненароджених дітей — це гріх, навіть якщо хтось не вважає їх людьми до народження. Будь-який чоловік проживає певний відрізок життя в утробі матері та це не означає, що всі ті місяці до народження людини не було. Своєї години ще Рональд Рейган сказав: «За легалізацію абортів виступають ті, хто вже народився».

Найкраще місце для жінки — бути поруч із коханим чоловіком. У Біблії неодноразово жінка названа помічницею чоловіка і це повністю відображає натуральний порядок промов. Подружжя складається з чоловіка і жінки, які не є однаковими, але доповнюють один одного. Тому у кожного з них є своя роль— не краща і не гірша, просто своя.

Анастасія

Навчається філософії у Харкові 

колись я вібрала саме цю спеціальність, бо вона здалася мені найближчою до жіночності серед усіх інших. Тут я тільки й займаюся тим, що читаю книжки і мрію, тож можна сказати, що не помилилася.

До навернення в християнську віру, я дивувалася на фемінізм досить скептично, і лише після остаточно зрозуміла причину свого сумніву:

Фемінізм — це своє про величезне «Я», а зовсім не про життя.

Антифемінізм — це не філософія і навіть не особлива етика — це життя взагалі. У нас немає інституцій і ми не є політичним рухом — ми молимося, живемо не лише жагою якихось прав, а пам'ятаємо про свої обов'язки. 

Моє дитинство і юність пройшли у спілкуванні з людьми, для яких фемінізм — абсолютна норма. Навіть засуджуючи певну агресивність представників руху, більшість людей погоджувалися з тим, що самореалізація — це архіважливо, бо «не в архаїчному суспільстві живемо». Тож те, що я думаю інакше, не було прийнято від початку, але я радію цьому, бо свобода — це дуже аристократична річ. У антифеменісток немає єдиної стратегії про те, де має знаходитися жінка, ми не КПРС (Комуністична партія Радянського Союзу, прим. ред). Тож жінка може працювати і реалізовувати собі, але значно важливіша, у чому її мета: вона хоче своїм трудом служити Богу та близьким чи жити тільки заради власної втіхи?

Жінка може робити зі своїм тілом що завгодно (на ті Богом їй була дана воля), але знову ж таки виникає питання: в чому її мета?