UA
    RU

    Ревучі 20-ті: богемне життя українських письменник

    Для нас підготували цикл матеріалів сучасні дослідники рідної культури, автори пабліку Ukrainian Aesthetics.

    У це важко повірити, проте культурне життя 1920-х в Україні було не менш насиченим, ніж зараз. На хвилі українізації на творчу сцену вийшли молоді, красиві та бунтівні.

    Ревучі 20-ті: богемне життя українських письменник-Фото 1

    Микола Бажан: панфутурист

    Свої юнацькі роки Нік, як він тоді себе називав, провів в Умані, яка в той час була в епіцентрі громадянської війни. Переживши за 1918-1919 роки більше десяти змін влади та надихнувшись революцією, молодий гімназист Микола Бажан з товаришами заснував літературний напрям, який назвали футуризм-спіралізм. Головним натхненником був 15-літній Бажан, який, начитавшись Маяковського, Тичину, Еллана-Блакитного, намагався осмислити світ. 

    1921 року Бажан переїжджає до Києва, де знайомиться з найголовнішим українським футуристом Михайлем Семенком, який запрошує його репортером до газети «Більшовик». Дружина Семенка – Лідія Семенко згадувала, як до них прийшов Коля Бажан, «дуже, дуже ввічливий і знічений молодий чоловік високого зросту у ватяній простій куртці». На квартирі Семенків Бажан знайомиться з Юрієм Яновським – обидва пізніше поєднають свою долю з кіно з легкої руки Семенка.

    У 1925 році 21-річний Бажан стає стає редактором журналу «Кіно», він також пише сценарії для ВУФКУ – Всеукраїнського фотокіноуправління. У середині 1920-х Бажан був рекордсменом серед реалізованих кіносценаріїв – за ними зняли сім фільмів: «Алім» (1926), «Микола Джеря» (1927), «Пригоди полтинника» (1929), «Квартали передмістя» (1930), «Право на жінку» (1930), «Рік народження 1917» (1931), «Марш шахтарів» (1932). Тематика була найрізноманітнішою: від кримських татар до ламання патріархальних стереотипів. 

    Юрій Яновський, 1928 рік

    Юрій Яновський, 1928 рік

    У Харкові Бажан жив у «комуні на Пушкінській» – двоповерховому будинку, де Семенко йому лишив вузьку кімнатку, переїхавши до іншого житла. З Бажаном жив і його друг з часів уманського спіралізму Стьопа Мельник. У гості часто заходив Яновський, а у сусідній кімнаті знаходилася художня студія Олександра Довженка. Як можна уявити, четвірка швидко здружилася і часто збиралася вечорами на «галявині» в їхній комунальній квартирі й годинами могли говорити про кіно.

    Пізніше, Яновський заїхав до кімнати Довженка. Бажан згадував про їхнє життя в автобіографічному очерку «Майстер залізної троянди»: «Спільно снідали, спільно вечеряли, спільно ходили до Будинку літераторів чи до театрів, лише на працю ходили нарізно».

    Максим Рильський. 1928 рік

    Максим Рильський. 1928 рік

    Максим Рильський: поет повної обезбоженості

    Максим був справжнім мажором на ті роки: батько Тадеуш був сином шляхтича і княжни, а дід – багатий поляк-землевласник. Мати походила з селян, Тадеуш одружився з нею не тільки через велику любов, але й через своє хлопоманство і бажання зблизитись з простим народом. Максим народився у Києві 19 березня 1895 року. Хрещеним батьком став батьків друг-хлопоман Володимир Антонович, професор Київського університету та відомий історик.

    Після смерті батька, сім’я переїхала до рідного села матері, де знаходився маєток діда – у Романівку. Після домашнього навчання, 13-літнього Максима відправили назад до Києва – навчатися у новоутвореній приватній гімназії Науменка. У Києві він жив у батькових друзів Миколи Лисенка та Олександра Русова. Перший вірш Рильського вийшов друком 1907 року, коли йому було 13, а перша збірка «На білих островах» у 15: «1910 року вийшла в світ перша моя книжечка «На білих островах». Відтоді я почав вважати себе справжнім літератором». 

    Майбутній неокласик уже в зрілому віці писав, що серед київської молоді популярним був кокаїн. Макс, який щиро захоплювався амплуа бодлеріанця, захопився й ефіром, кокаїном та опіумом: 

    І опіуму дим у мертвий час півночі

    По келії пливе, і в тьмі його встають

    Лиця незнаного ясні недвижні очі,

    І заворожують, і світять, і зовуть…

    (З вірша «В високій келії самотньо таємничій»)

    У 1924 році літературний критик Віктор Петров назве Максима Рильського “поетом гріха”, вважаючи його “гарним учнем Бодлера, який навчив поета “бачити в вині безстидної таверни вино причастія, єдину кров Христа”. Рильський стверджував “вертеп як храм і храм як вертеп, пияцтво як містеріальну євхаристію й повію як Мадонну”. Подібно Бодлерові, казав Петров, наш поет любить гріх і куштує з насолодою терпку й гірку солодкість своєї загибелі: “Є дивний чар – втопати у болоті, де огники тремтячи миготять…”

    Вероніка Черняхівська з батьками. Київ, 1925 р.

    Вероніка Черняхівська з батьками. Київ, 1925 р.

    Вероніка Черняхівська: життя — це бенкет

    Ця випещена дівчина, напевне, з дитячих років сиділа на колінах Лесі Українки, Івана Франка та Михайла Грушевського. Дід Рони – корифей українського театру Михайло Старицький, мати – письменниця Людмила Старицька-Черняхівська, а батько – лікар та професор Олександр Черняхівський. Жила родина у київському будинку діда на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській. З мамою вона виходила на вуличні демонстрації 1905 року та часто бувала в театрі Садовського, де Людмила Михайлівна, виставляла на сцені свою драму «Гетьман Дорошенко» з музикою Миколи Лисенка. 

    Вероніка зростала у творчій атмосфері та мріяла про щасливе життя, вона обожнювала танці й романи. Оточена увагою і любов’ю, вона писала в щоденнику: “Я впевнена, зі мною нічого поганого в житті не станеться…”. Згадувала і про плани після випуску з гімназії: “Восени вступлю до університету на філологічний факультет і візьму собі французьку й італійську мову. Паралельно з цим буду займатися практичною французькою і, коли зможу, англійською. Музику я теж підтримуватиму… Взагалі я сподіваюся, що моє життя складеться гарно, і це додає мені сил…”.

    У щоденниках красуня Рона ще й описувала, як розбивала серця: “За мною ходили якісь пани, щось хотіли, я танцювала, сміялась, але зовсім не почувала себе, все було чудово, в якомусь чарівному тумані. Я подобаюсь багатьом, але мені, як це завше буває, ніхто. Ігор зі своїми божевільними поглядами і червоними, як кров, губами, був для мене душою вечора. І хоча я поїхала додому, Ігор увесь час стояв передо мною. Я ще й досі не можу відноситись до нього байдуже. Він гарно сказав вчора: “Життя — це бенкет”, — і дійсно вчора це було так. Я почувала, що гарна, що подобаюсь, і я з такою радістю одкинула на час буденщину і сум”. Йдеться про однокласника Рони Ігоря Лоського, роману з ним не вийшло, бо серце дівчини вже належало іншому. Це був білогвардійський офіцер Кость (Кока) Велігорський, з яким дівчина познайомилася 25 квітня 1917 року в день свого сімнадцятиріччя. Але перша любов закінчилася трагічно – Кока загинув у бою того ж року.

    Валер’ян Поліщук

    Валер’ян Поліщук

    Наступним обранцем Рони був молодий поет Валер’ян Поліщук, завдяки якому вона вступила до групи «Гроно» й почала друкуватися в альманахах. Пара планувала одружитися, про це Поліщук згадував: «Вчора був у Ронці. Балакали про все. Між іншим про одружіння. Врешті виявилось, що і вона згодна, і я рад… Але батьки її та буржуазна родина вже й зараз виють, що я до Ронці ходжу, та клацають зубами; уявляю, що тоді буде». Роман закінчився нічим і Рона вийшла заміж за комуніста Івана Євлашенка, проте невдало, і пара скоро розлучилася: “Я нещаслива зараз, нічого всередині не маю, але я вільна і спокійна”.

    У 1926 році Вероніка з батьком поїхали до Іспанії. Коли зупинилися в Берліні, то Рона познайомилася з банківським службовцем Теодором Геккеном, з яким одружилася через два роки. З тої поїздки Вероніка привезла нового чоловіка і нові вірші.

    Джерела:

    • Віра Агеєва Як морфій, кокаїн і гашиш змінювали героїв української літератури. BBC. https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-49840965 
    • Тетяна Скиба Маски поета у збірці Максима Рильського “Під осінніми зорями” (1918). Слово і Час. 2013. №10. С. 65-73.
    • Ярина Цимбал Мажори 20-х років: красиві двадцятилітні. ЛітАкцент. http://litakcent.com/2018/06/13/mazhori-20-h-rokiv-krasivi-dvadtsyatilitni-1/ 
    • Ярина Цимбал Небажаний Жадан. Український Тиждень. https://tyzhden.ua/History/236424 
    • Альона Артюх Скандальний роман із футуризмом. Український Тиждень. https://tyzhden.ua/History/236423