Слаще за сироп: моду накрило хвилею інфантильності

Здається, модні Будинки тільки й чекали, коли головна організація в питаннях кольору Pantone дасть їм рожеве світло. Після того як компанія оголосила «Безтурботність» (суміш лаванди та хмар) та «Рожевий кварц» (тут і без пояснень зрозуміло) головними кольорами цього року, на подіуми вилилися потоки суничного смузі в «одяговому» еквіваленті. Над світом, де стараннями хіпстерів синонімом крутості вже кілька років вважався виключно чорний колір, піднялася веселка. Причому єдинороги навколо неї теж присутні – тільки пасуться вони не на галявині, а на світшотах та пальтах героїв street style.

Розганяти концептуальні хмари ще минулого сезону взялися Міучча Прада та Джеремі Скотт. Перша на те жива легенда, що все знає наперед. Тому, коли ми з колегами рік тому опинилися в міланському шоурумі Prada і побачили сукні Барбі на фоні стін усіх квітів макарунів із кондитерської Laduree, ми зрозуміли: щоби вигуляти нові чорні жакети, у нас залишається мінімум часу. З Джеремі Скоттом історія інша: прийшовши в Moschino, він почав загравати з азіатським ринком та іронічними клієнтками, які ніяк не хочуть розлучатися з пубертатом. Тому не дивно, що вже наступного дня, після того, як він показав колекцію кольору bubble gum, весь Мілан заповнився різностатевими японськими блогерами з чохлами для айфонів у вигляді лялькового дзеркальця, а street style-діви – від юної Кьяри Ферраньї до вічно молодої Анни Дел , поспішили вийти у світ у малинових косухах із написами Moschino Це повальне дитинство отримало як емоційний, а й приємний фінансовий успіх. Тому нинішнього сезону решта дизайнерів теж вирішила впасти в дитинство. І добре б, тільки по життю інфантильний Алессандро Мікеле у Gucci та Пітер Дандас у Roberto Cavalli! В одній пісочниці з ними опинилися Dior зі своїми сповненими юного романтизму оборками, Chanel з рожевими комбінезонами, що більше підходять для п'ятирічних дочок (а то й онучок) основних клієнток, і навіть Джонатан Андерсон: у його колекції для Loewe раптово знайшлося місце як для концептуальних з пластику, так і для рожевих піж з пишними бантами.

Як зауважує один з рупорів підліткового бунту Алессандро Мікеле, нам усім просто час би стати емоційно сміливішим. За словами дизайнера, якщо душа вимагає носити рожеве – не варто стримувати ці чудові пориви. Тим більше, що вторить fashion-світу і поп-культура. Майлі Сайрус випускає кліп, де зображає з себе примхливе немовля в ніжних перинах, KFC вирішують розбавити меню рожевими бургерами, а аристократична Кейт Бланшетт шокує манірних фанатів, виходячи на вулиці Лондона з волоссям ніжно-лососевого кольору.

В андеграунді все ще буквальніше. Дві його ікони – шведка Арвіда Бістрем та американка Петра Коллінз – зробили собі імена вмілою спекуляцією на жіночому кольорі-архетипі. Інстаграми обох осяяні рожевим світлом, крізь яке періодично пробивається блиск гліттера, розсипаного на рум'яних щоках. Звичайно, обидві дівчата стверджують, що їхні соціальні мережі – це художнє висловлювання на захист жіночого права бути собою. Чи поділяють сотні тисяч передплатників ці ідеї, чи їм просто приємно дивитися на калейдоскоп рожевих губ та бейсболок – питання риторичне. Проте популярність обох уже давно вилилася далеко за межі авангардних видань.

Схожа історія успіху і в іншої американки – фотографа Майї Толедано, яка теж пішла на призовні промені рожевого кольору та здобула швидку інтернет-славу. Вона вирушила до лав ізраїльської армії і зняла зворушливу серію замальовок про дівчат-солдатів. На фото вони осяяні м'яким західним пустельним сонцем, яке згладжує всі кути суворої військової форми. По суті, саме ця метафора і визначає сьогоднішнє захоплення цією естетикою «мімімі». На тлі хаосу, що твориться навколо, художникам тільки й залишається, що нагадуватиме світові фразу Джиммі Хендрікса: «Коли сила кохання переможе любов до сили, світ пізнає світ».

До речі, якщо копнути в історію, то перший бум «няшного» кольору припав якраз на кінець 1940-х. Історик моди Дженніфер Райт стверджує, що рожевий став реакцією жінок на післявоєнний шок. Якщо ескізів Діора для переконання недостатньо, то згадайте, як дзвінко співає про любов до рожевого героїня мюзиклу «Кумедна мордочка» – головний редактор глянсового видання, прототипом якого стала Діана Вріланд. Якщо відкинути цю ідилічну концепцію, то приступи любові до наймиліших кольорів мають наукове обґрунтування. Еволюціоністи вважають, що цей порив у жінок склався історично: поки давні чоловіки ходили на полювання, наші предки займалися збиранням квітів та ягід, колірна приналежність яких якраз збігається з тими найголовнішими кольорами 2016 року за версією Pantone. Яку теорію повірити, особисто я ще не розібралася. Можливо, саме тому, що навесні теж піддалася цій течії «я дівчинка і не хочу нічого вирішувати». Але, знаєте, зараз я пишу цей текст, сидячи у затишному рожевому светрі, який сьогодні вранці вистояв сутичку зі своїми чорними побратимами, і мені дуже спокійно. Можливо, тому, що його зв'язала мама. Але той факт, що цей колір має якийсь заспокійливий ефект, якого нам усім так не вистачає зараз, я відчула шкірою.