Small Talk: режисерка та актриса Маша Кондакова про фільм «Моя війна» та зйомки з Леа Сейду

Маша Кондакова – французько-українська режисерка документального та ігрового кіно. Ми поговорили про її документальний фільм “Моя війна” про жінок, які воюють на Донбасі та зйомки в ігровому кіно “Один прекрасний ранок” в компанії чарівної Леа Сейду.

Ви були задіяні одразу у двох кіно проєктах. Розкажіть, як вам вдалося поєднати роботу над ними?

Так, було непросто, бо все припало на один проміжок часу, на початок червня. Я як раз була у резиденції SoFilm із сценарієм мого першого повнометражного фільму Warrior, де я пітчила проєкт Canal+, Arte, Wildbunch, а ввечері сідала на потяг, щоб вранці бути на зйомках у Парижі.

Але я була дуже мотивована, коли пройшла всі етапи кастингу, тож зробила все можливе, щоб бути у формі та встигнути усюди. Інший повнометражний проект Tropiques Едуара Сальє, нащастя, знімався у серпні, тож було трохи часу для підготовки. Що цікаво, в одній ролі (медсестра) я мала більш психологічну роботу ролі, а в іншій ролі (викладач фізики) вимагалось вивчити багато тексту.

Нещодавно відбулася прем’єра “Один прекрасний ранок”, в якому ви зіграли з Леа Сейду (“007: Не час помирати”, “Життя Адель”). Як ви готувалися до ролі?

Зйомки проходили рік назад. Я мала роль медсестри, яка доглядає за батьком (актор Паскаль Греггорі́) головної героїні (актриси Лея Сейду). Щоб перевтілитися в мою героїню, я пішла до шпиталю, де познайомилась із справжнєю медсестрою, яка навчила мене як правильно міряти тиск та як саме поводиться сестра, яка кожного дня робить одну і теж процедуру.

Ми знімали у справжній лікарні Hôpital Hôtel Dieu історичне місце, яка знаходиться біля Собору Паризької Богоматері. Було дуже жарко і актори були вдягнені тепло, бо за фільмом дія відбувалась восени, але ніхто жодного разу не скаржився.

Чи познайомилися з Леа Сейду?

Так, ми з Леєю мали спільні сцени. Вона була дуже привітнею та зконцентрованною, тож небуло можливості поспілкуватися при знайомстві. Але коли мені вдалась емоційна сцена, хтось мене похлопав по плечу, я повернулась і побачила Лею, яка сказала мені що те, що я роблю – непросто. Як раз була перестановка плану, ми довго спілкувались. Їй було цікаво дізнатись хто я і звідки, у нас виявились спільні знайомі. Потім вона показувала мені фото свого сина. Дивлячись на фото її сина, я спитала, у чому її секрет? Як можно так багато працювати, й поєднувати кар’єру та виховання сина? Вона посміхнулась скромно та відповіла, що немає ніякого секрету – насправді, ми всі дуже втомлені, але не можемо не продовжувати робити те, що любимо… А між тим, минулого року одразу чотири фільми з її участю було відібрано до Каннської програми. Жодна актриса немала такого успіху, бо неможливо за рік знятись у 4 міжнародних стрічках (!). Підчас зйомок наш актор Паскаль захворів на ковід, і тест Леї також виявився позитивним. Вона не змогла поїхати в Канни на фестиваль. Я можу тільки уявити її емоційний стан. Але вже цього року ми побачилися з Леєю на галавечері, присвяченій 75-річчю Каннського кінофестивалю. Лейя з тріумфом повернулась до Палацу фестиваля із фільмом Кроненберга. Зал з оваціями, стоячи вітав її! Ми посьогодні залишаємось на зв’язку.

Ваш фільм «Моя війна» вийшов до повномасштабного вторгнення. З інтерв’ю моїм колегам, я зрозуміла як було непросто вибудувати стосунки та знімальний процес з його героїнями – українським жінками, які воюють на Донбасі. Та зрештою, вам це вдалося. Як? 

Дякую дуже за запитання. Так, це правда. Я думаю, тут зіграли три речі. По-перше, мій характер. Я вперта, рішуча та маю велике терпіння. По-друге, самі героїні. Вони дозволили мені наблизитись до них та розказати їхні інтимні історії. По-третє… вдача. Мені пощастило багато разів. З командою та продюсерами фільму – з України та Франції. Пощастило не потрапити під обстріл, бо ми їздили знімати на самісіньку передову.

Що нового після цієї роботи ви дізналися про жінок?

Що вони мужні, мудрі, виносливі.

Про українок?

Що вони незламні та вільні, справедливі та безстрашні.

Про себе?

Що недивлячись на біль, фізичний та моральний, я іду до кінця. Щасливого кінця. (Усміхається.)

Цього року Канни критикували за «застарілі погляди». Наприклад, на дискусію про майбутнє кіно запросили режисерів-метрів, але жінок серед них не було. За вашими спостереженнями, чи можна сьогодні говорити про гендерну рівність у сучасному кіно?

Зміни відбуваються. Ми на шляху, але нам ще багато роботи.

Про що ви мрієте як режисерка ?

Як режисерка і як людина, я мрію про закінчення війни перемогою для України та усіма можливими відшкодуваннями для людей та країни.

У професійному плані я мрію повернути глядачів до кінотеатрів у всьому світі. Також щоб інвестори ризикували заради підтримки нових, радикальних голосів у кіно. Та звісно, рівності у всіх напрямках між чоловіками та жінками у кіносфері.

Читайте також: SMALL TALK: ХУДОЖНИЦЯ ПО КОСТЮМАХ ЛЕСЯ ПАТОКА ПРО НОВИЙ ПРОЕКТ ЗАПАЛ 

Повʼязані теми:

українська режисеркаНевеличка розмоваМаша Кондакова

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: