UA
    RU

    Small Talk: Мирослава Макаревич, авторка книги «Україна має жіноче обличчя»

    Книжка Мирослави Макаревич «Україна має жіноче обличчя» здобула перемогу у мистецькому конкурсі «Книжкові проєкти до 30-ї річниці Незалежності України», оголошеного Міністерством культури та інформаційної політики України та вийшла друком в українському видавництві IPIO. Ми розпитали авторку більше про книгу, яка включає 30 есеїв про наших сучасниць, непересічних українок, знакових представниць двох ключових царин життя — науки та культури.

    Мирослава Макаревич 2


    Як виникла ідея створення книги «Україна має жіноче обличчя»?

    Творчість —  це дивовижний потік, лабіринт, по якому до мети ведуть знаки. Тільки уважно читай! Під час пандемії на прохання подруг почала писати казки для дівчаток, які можуть собі дати раду й без принців (усміхається), казки, які б спонукали розвивати свої чесноти й таланти. Потім американська приятелька надіслала дуже гарну книжку Inspiring Women про 47 особистостей ХХ століття. Подорослішали й діти, які шукають себе у дорослому житті, намагаються обрати шлях, який допоможе якнайповніше реалізувати себе й бути корисними людям. І все це спонукало мене написати реальні історії сильних сучасниць.


    Останніми роками з‘явилося дуже багато мотиваційних книжок, присвячених легендам минулого. Проте поруч з нами живуть люди, які теж уособлюють гордість людства, з якими у кожного з нас, за бажанням, є шанс познайомитися.

    А ще мене змалечку захоплюють представники саме двох царин —  культури й науки. Бо ці люди — справжні творці.

    І ще окремо про гендерне питання. Україна — це жінка! З цим, мені здається, ніхто і не сперечається. (Усміхається.) А жінка стільки настраждалася за всю історію свого існування, що у ХХІ столітті має відкомплексуватися! (Усміхається.) Й у рік 30-ліття Незалежності України вирішила написати про гідних і яскравих мисткинь і науковиць віком від 30+ до 80+ хоча б 30 есеїв.


    За яким принципом ви відібрали героїнь до участі у проєкті?

    Для мене було важливо, щоб героїні були ще й моральними авторитетами. Крім їхніх професійних досягнень, дуже важливим критерієм мого вибору був мій особистий резонанс з моральними цінностями кожної з них. Всі мої героїні єднають українців!

    З переважною більшістю героїнь я неодноразово спілкувалася за мої понад 30 років у журналістиці, з деякими із них багато років приятелюю. Звичайно, були серед героїнь книжки й такі, з якими познайомилися під час роботи над проєктом.



    Серед героїнь не так багато, так званих, медійних персон. І я палко бажаю підсвітити їхні імена!

    Мирослава Макаревич з героїнями книжки –  з художницею Неллі Ісуповою та скрипалькою Богданою Півненко

    Мирослава Макаревич з героїнями книжки – з художницею Неллі Ісуповою та скрипалькою Богданою Півненко

    До кожного розділу є лайфхаки від героїнь, чиї правила ви взяли для себе?


    Абсолютно всі лайфхаки героїнь я пропустила через себе. Це кристалізація досвіду, мудрості й любові кожної жінки. Й якщо щось конкретне не практикувала раніше, то намагаюсь це робити сьогодні.

    Як звучать ваші лайфхаки?

    І в коханні й у дружбі важливі дві речі: взаємні повага та довіра.


    Наповнювати себе вдячністю Життю. Кожен день, незважаючи ні на що.

    Реалізувати себе у будь-якому творчому вимірі, бо саме творчість дає можливість найтонше висловлюватись, тамувати біль та отримувати чисту радість.

    Мирослава Макаревич

    Хто з українок минулого для вас є героїнею та чому?

    Таких українок багато. Але хочу сказати кілька слів про свою головну музу, про свій духовний стрижень  — про маму, якій у 2021 році виповнилося 80. Ганна Олексіївна Макаревич — найгармонійніша, найкрасивіша жінка, яку я зустріла протягом свого майже півстолітнього життя. Дівчинка народилася за три місяці до війни, дивом вижила в евакуації зі своєю мамою, моєю бабусею. Закінчила зі срібною медаллю київську школу, блискуче навчалася на філологічному факультеті університету Шевченка, і паралельно з 17 років працювала. Її батьки допомагали після війни всім рідним. А вона допомагала батькам.

    Знайшла себе у перекладацькій діяльності та журналістиці. З кінця 70-х почала працювати у журналі «Піонерія», неймовірно популярному виданні для дітей та юнацтва у 60-80-ті минулого століття. Незабаром очолила відділ літератури та мистецтва журналу, в якому співробітничала з такими відомими письменниками, поетами, художниками, як Олександр Ільченко, Микола Сингаївський, Саша Прахова, Рауль Чілачава, Анатолій Костецький та багатьма ін.

    Пам’ятаю, як у сталінці на вулиці Лисенка, мама, заколисуючи піснями мою молодшу сестричку, писала нариси, інтерв’ю, новели, казки… Адже не було окремого кабінету, можливості усамітнитися; і вона ментально начебто роздвоювалася в паралельних вимірах: була з нами й у творчому потоці.

    Змалку пам’ятаю як мама вкладала в мене (своєрідний лайфхак!): «Кожного дня створюй настрій собі сама!»

    Після своїх 50 вона почала писати дивовижні за своєю енергетикою картини: неканонічні ікони, натюрморти, пейзажі… А після 60 видала дві поетичні збірки, які проілюструвала своїм живописом.

    Фото надала Мирослава Макаревич

    Статьи по теме
    x
    x