Алла Горська: лідерка шістдесятників

В Українському Домі відкрилася виставка «Алла Горська. Боривітер». Вона присвячена творчості мисткині-шістдесятниці, художниці Алли Горської. Вона не визнавала обмежень у творчості, свободі слова та думки. Любила Донбас та вважала своїм обов'язком прикрасити регіон українським мистецтвом.

Художниця стала зіркою українського андеграунду та правозахисного руху 1960-х років. Її вбивство вважають стратою, виконаною КДБ за таємним наказом влади. Попри регулярні спроби СРСР русифікувати території Донбасу, художниця змогла залишити частинку української культури у мозаїках на нині зруйнованих російськими окупантами будівлях героїчного міста Маріуполь. 

Колаж @bratyart

Алла Горська народилася 1929 року в родині провідного менеджера радянського кіно. У розпал Другої світової війни Олександра Горського, батька художниці, призначили директором Київської кіностудії. Вплив батька міг забезпечити доньці-художниці блискучу кар’єру та добре оплачувані державні замовлення.

Алла вибрала інший шлях.

Пошук власного шляху

На початку 1960-х років влада дозволила створити у Києві Клуб творчої молоді «Сучасник». Мета — продемонструвати критикам СРСР, що в країні є неформальні організації, які не контролюються комуністичною партією. Там проводили дискусії, мистецькі вечори і виставки, копіювали заборонені книжки. У вільному спілкуванні молодих митців народився стиль Алли Горської, який не вписувався в рамки панівного «соціалістичного реалізму». В її портфоліо є монументальні, мальовані та графічні твори. Роботи виконані в традиціях київської академічної школи народного мистецтва, українського авангарду та бойчукізму (школа українського мистецтва 1910–1930-х років, пов’язана з монументалістом і графіком Михайлом Бойчуком).

Усіх членів Клубу, до якого входила Горська, згодом назвали «шістдесятниками». Вони не були ворожими до Радянського Союзу, але жадали змін і правди. 1962 року спогади очевидців привели Горську з друзями до Биківні – місцевості під Києвом, де каральні органи розстріляли 50-100 тисяч людей. Знайшли двічі прострелений череп. Алла заплакала. «Уявіть собі, – показала в бік поховань, – ми – там… Ми ж усі там можемо бути…»

«Ми працювали, захоплені ідеєю, не думаючи про гроші, відпрацбовували величезну кількість варіантів. Ішли найскладнішим шляхом. Шукали оригінального, а не звичайного рішення«, — Віктор Зарецький.

Вітраж

1964 року Горська разом з кількома однодумцями створює вітраж «Шевченко. Мати» у вестибюлі головного корпусу Київського університету. На ньому було зображено гнівного поета, до якого притулилася жінка – символ матері-України. Над композицією розміщувалася цитата Шевченка: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово!» Вітраж не вписувався в радянські ідеологічні стереотипи, тож був розтрощений.

Ескіз «Шевченко. Мати»

«Любий татусеньку, ти не засмучуйся тим, що мою роботу не схвалено. Я подивилася на взяті роботи і зрозуміла, що стаю на шлях справжнього мистецтва, а не салону. Шлях цей важкий, оскільки йому протипоказані халтура, салон та «напівзрілість»… Хочу бути найсильнішою з цієї теми. А для цього треба працювати й працювати».

Алла Горська, лист до батька

Лист 139-ти

1965 року КДБ бере під нагляд учасників Клубу творчої молоді. За квартирою Горської ведеться спостереження. Розпочалися арешти. Втім, Алла не боїться. Вона листується з політичними в’язнями, надає моральну і матеріальну допомогу їхнім родинам. 1968 року Горська підписала «Лист 139-ти», в якому представники української інтелігенції заперечували владі проти репресій і закритих судів над дисидентами. Наслідком стало переслідування підписантів і… чутки, ніби в Києві з’явилася терористична націоналістична організація, до якої входить Алла Горська.

Алла Горська (ліворуч), Василь Стус (праворуч)

Загадкове вбивство

28 листопада 1970 року Алла Горська поїхала до свекра в містечко Васильків біля Києва за швейною машинкою і не повернулася. За кілька днів її тіло знайшли в льоху будинку чоловікового батька Івана Зарецького. Причиною смерті назвали «удари тупим предметом з обмеженою ударною площею» – молотком. Іван Зарецький на той момент уже теж був мертвий – 29 листопада його понівечене тіло знайшли на залізничній колії.

Друзі Горської не мали сумнівів: то було сплановане і реалізоване спецслужбами вбивство. Надто сильним і непересічним суперником була для них художниця у часи загального приниження і брехні.

Аллу Горську не дали поховати в центрі Києва, тож її останнім притулком стало приміське кладовище.

«Соняхи», 1960. Картон, темпера. Приватна колекція.

Автопортрет. Оліцець, папір. Приватна колекція.

«Шевченко. Мати», 1964. Ескіз частини вітража для фойє червоного корпусу Київського державного університету. Галерея «Дукат».

«Синій чоловік з рукою», 1963. Папір, гуаш. Приватна колекція.

«Біля річки», 1964. Галерея «Дукат».

«Козак Мамай», 1963. Папір, гуаш. Stedley Art Foundation.

Цим матеріалом ми продовжуємо серію матеріалів про видатних українських шістдесятниць.

Фото: treasures.ui.org.ua

Читайте також: ГАЛИНА СЕВРУК: НАВЕРНЕНА «ДО ДЖЕРЕЛ»